style="font-size:15px;"> За двадцять футів од нас відчинилися двері ліфта. Ми вскочили в кабіну на льоту й відштовхнулися долонями від задньої стіни, і Едисон теж забіг, спотикаючись. Я саме вчасно озирнувся, щоб у проріз дверей, які зачинялися, помітити дві речі: як з юрби вискакує витвір і щодуху мчить до нас і як з даху останнього вагона поїзда, що саме віддалявся в тунель, зіскакує порожняк. Він приліпився язиками до стелі станції й погойдувався там на лампі, схожий на павука. Чорні палахкотливі очі невідривно дивилися у мої.
А тоді двері ліфта зачинилися, і ми плавно поїхали нагору, і хтось спитав: «Друзяко, де пожежа?»
У задньому кутку ліфта стояв немолодий уже мужчина в маскарадному костюмі й глузливо посміхався. Сорочка в нього була подерта, на обличчі – штрихи фальшивих порізів, а до однієї руки було прикручено в стилі Капітана Гака закривавлену бензопилку.
Уздрівши таке, Емма позадкувала.
– Ти хто?
Це запитання його трохи образило.
– Та ну, ви що.
– Хочеш насправді дізнатися, де пожежа? Тоді не відповідай. – І вона вже хотіла підняти руки, але я її зупинив.
– Він ніхто, – сказав я.
– А я думав, що цього року таке очевидне вибрав, – пробурмотів чоловік. Вигнувши брову, він припідняв бензопилку. – Звуть Еш. Ну… «Армія темряви»[2]?
– Не чула ні про те, ні про те, – відрубала Емма. – Хто твоя імбрина?
– Моя що?..
– Він просто в костюмі персонажа, – намагався пояснити я, але вона не слухала.
– Утім, байдуже, хто ти такий, – вирішила вона. – Нам потрібна армія, а злидарям вибирати не доводиться. Де решта твоїх воїнів?
Чоловік підкотив очі.
– Ой не можу. Слухайте, ви такі кумедні. Усі там, де проходить збіговисько. Це ж очевидно.
– На ньому маскарадний костюм, – прошепотів я Еммі. А тоді пояснив чоловіку: – Вона не дуже любить кіно.
– Костюм? – Еммині брови зійшлися на переніссі. – Але ж він дорослий.
– І що з того? – Чоловік обвів нас поглядом з ніг до голів. – А ви ким убралися? Ходячими дурцями? Лігою видатних гівняшок?
– Дивними дітьми, – відповів Едисон, якому еґо не дозволяло більше мовчати. – А я сьомий син сьомого сина в довгому й уславленому собачому роду…
Та договорити Едисон не встиг – чоловік знепритомнів, стукнувшись головою об підлогу з глухим звуком «бам», і я мимоволі здригнувся.
– Коли ти вже перестанеш, – докірливо мовила Емма. І, всупереч своїм словам, широко всміхнулася.
– Так йому й треба, – відповів Едисон. – Який грубіян. Швиденько, забери в нього гаманець.
– Оце вже ні! – застеріг я. – Ми не злодії!
Едисон тільки пирхнув зневажливо.
– І чого це він так вирядився? – спитала Емма.
Ліфт теленькнув, і двері почали роз’їжджатися.
Комедійний фільм жахів 1992 р.
