в дірі. Я не міг зрушити з місця, а на той час, коли Емма з Едисоном повернулися, щоб мене виручити, було вже запізно. Човняр уже навис над нами і заливисто сміявся. Глибокий глухий регіт луною розкочувався в темряві під пристанню. Можливо, то була лише гра тіней, але я міг поклястися, що бачив, як із каптура його плаща вивалився пацюк, а з рукава, коли він поволі здійняв до нас руку, вислизнув ще один.
– Відчепися від нас, маніяк! – закричала Емма і плеснула в долоні, щоб розпалити вогонь. І хоча її світло не змогло розігнати пітьму, що плавала всередині човняревого каптура (я підозрюю, що навіть сонцю це було б не до снаги), однак нам стало видно, що він тримав у простягнутій руці. Не ніж і не якусь іншу зброю. То був клапоть паперу, затиснутий між великим і довгим білим вказівним пальцем.
Човняр простягав його мені, низько схилившись, щоб я міг дотягтися і взяти.
– Прошу, – спокійно промовив він. – Прочитайте.
Але я не наважувався.
– Що це таке?
– Ціна. А також інша інформація про мої послуги.
Трясучись від страху, я простягнув руку та взяв папірець. І всі ми понахилялися, щоб у світлі Емминого вогника прочитати.
Я підвів погляд на човняра-велетня.
– То це ви? – усе ще вагаючись, спитав я. – Ви… Шарон?
– У плоті й крові, – відповів він. І від єлейності його голосу волосся на моїй потилиці стало сторч.
– О птахи! Ви нас, чоловіче, до напівсмерті перелякали! – дорікнув йому Едисон. – А без усього того гучномовства й реготу ніяк не можна було обійтися?
– Прошу вибачити. Я куняв, а ви мене перелякали.
– То це ми вас перелякали?
– Я було подумав, що ви справді хочете вкрасти мій човен, – усміхнувся він.
– Ха-ха, – силувано розсміялася Емма. – Та ні, ми просто… перевіряли, чи надійно він пришвартований.
Шарон розвернувся і поглянув на човник, просто прив’язаний мотузкою до дерев’яного стовпа.
– А як ви його знайшли? – спитав він. Під каптуром показався тьмяно-білий серпик широкої усмішки.
– На судні… повний порядок, – сказав я, нарешті вивільнивши ногу з діри. – Дуже надійне, е-е, швартування.
– Я б сама кращого вузла не зав’язала, – запевнила Емма, допомагаючи мені звестися на ноги.
– До речі, – мовив Едисон. – А ті, хто наважилися… вони справді всі… – Позирнувши на темну воду, він гучно проковтнув слину.
– Та не зважайте, – відповів човняр. – Раз уже ви мене розбудили, я до ваших послуг. Чим можу вам допомогти?
– Нам потрібно взяти напрокат ваш човен, – твердо заявила Емма. – Але без вас.
– Цього я дозволити не можу, – похитав головою Шарон. – Я незмінний капітан цього судна.
– Що ж, дуже шкода! – і Едисон притьмом розвернувся, щоб почимчикувати геть.
Але Емма зловила його за нашийник.
– Стій! –
