Акр, – мрійливо проказав човняр.
Едисон дрібно-дрібно затремтів – від кінчика носа до хвоста.
– Я його знаю, – похмуро мовив він. – Страхітлива місцина… кубло розпусти, найнебезпечніші нетрі за всю довгу історію існування Лондона. Я чув історії про дивних тварин, яких привозили туди в клітках і змушували брати участь у кривавих спортивних боях. Ведмегримів нацьковували на емурафів, шимпорогів – на фламінгоцапів… батьків – на рідних дітей! Вони були змушені калічити і вбивати одне одного заради забаганки кількох хворих на голову дивнюків.
– Це огидно, – скривилася Емма. – Які дивні могли брати участь у такому?
Едисон тільки головою згорьовано похитав.
– Розбійники… найманці… вигнанці…
– Але в царстві дивних немає вигнанців! – здивувалася Емма. – Кожного дивного, який скоїв злочин, під конвоєм відпроваджують у каральний контур!
– Як мало ви знаєте про власний світ, – зауважив човняр.
– Злочинців не можна ув’язнити, якщо їх не спіймали, – пояснив Едисон. – Не можна, якщо вони встигли вискочити з контуру – безкарними, некерованими.
– За вашими розповідями схоже на Пекло, – сказав я. – Навіщо комусь добровільно туди йти?
– Те, що для когось Пекло, для інших – рай на землі, – відповів човняр. – Це останній острівець справжньої свободи. Там можна що завгодно купити, продати… – І, нахилившись до мене, пошепки додав: – Що завгодно сховати.
– Наприклад, викрадених імбрин і дивних дітей? – уточнив я. – Ви на це натякаєте?
– Нічого такого я не казав, – стенув плечима човняр і зробив вигляд, що його дуже цікавить щур, виловлений у складках плаща. – Персі, киш, татко працює.
І поки він обережно ставив щура на дошки, я підтягнув до себе поближче Емму та Едисона.
– Що скажете? – пошепки спитав я. – Наших справді могли відвезти до цього… диявольського місця?
– Ну, своїх полонених вони мусять тримати в контурі, і досить-таки старому, – сказала Емма. – Інакше більшість із нас пришвидшено постаріє і через день-два помре.
– Але яке витворам діло до того, чи ми помремо? – спитав я. – Вони просто хочуть забрати наші душі.
– Можливо. Але вони не можуть дати померти імбринам. Ті їм потрібні, щоб відтворити подію тисяча дев’ятсот восьмого року. Пам’ятаєте витвірський божевільний задум?
– Усе те, про що марив Ґолан. Безсмертя й влада над світом…
– Ага. Тож вони місяцями викрадали імбрин, і їм потрібно знайти для них таке місце, де вони не перетворяться на сушену кірку від апельсина, так? Тобто дуже старий контур. Щоб йому було років вісімдесят чи сто щонайменше. І якщо Диявольський Акр – це джунглі, де править бал розпуста й беззаконня…
– Саме так, – підтвердив Едисон.
– …тоді для витворів це ідеальне місце, щоб переховувати полонених.
– До того ж у самісінькому
