поліз драбиною, не взявшись за Шаронову руку, послизнувся і мало не впав.
Тієї ж миті, як ми всі твердо стали ногами на землю, Шарон став спускатися драбиною назад у човен. Він залишив двигун на неробочому ходу.
– Хвилиночку, – сказала Емма. – А куди це ви?
– Подалі звідси! – відповів Шарон і зістрибнув з драбини в човен. – Ви не могли б скинути мені он той канат?
– Не могла б! Спершу ви мусите показати нам, куди йти. Ми поняття не маємо, де ми!
– Я не проводжу наземних екскурсій. Я суто річковий гід.
Ми обмінялися спантеличеними поглядами.
– Дайте нам хоч якісь вказівки, куди йти, – благально промовив я.
– А ще краще – карту, – сказав Едисон.
– Карта! – вигукнув Шарон таким тоном, неначе більшої дурниці в житті не чув. – У Диявольському Акрі більше злодійських коридорів, тунелів для вбивць і кубел, ніж будь-де у світі. Ці нетрі неможливо нанести на карту! Усе, поводьтесь як дорослі й віддайте мені канат.
– Не віддамо, поки не розкажеш нам щось корисне! – заявила Емма. – Ім’я людини, в якої ми можемо попросити допомоги. Людини, яка не продасть нас витворам.
Шарон пирхнув зі сміху.
Емма обурено стала в позу.
– Хоч одна така людина тут мусить бути.
Шарон вклонився – мовляв, «Ви з нею балакаєте!», потім до половини виліз драбиною і висмикнув канат з Емминих рук.
– Годі вже. Прощавайте, діти. Я впевнений, що більше ніколи вас не побачу.
Із цими словами він ступив у свій човен і по щиколотку провалився у воду. Заверещавши, мов дівчисько, він нахилився, щоб глянути, як таке могло статися. Схоже, кулі, що не влучили нам у голови, пробили кілька дірок у корпусі човна, і він тепер протікав, мов решето.
– Подивіться, що ви накоїли! Мій човен зрешетили!
Еммині очі небезпечно сяйнули.
– Що ми накоїли?
Шарон провів швидку інспекцію і дійшов висновку, що поранення смертельні.
– Я у безвиході! – театрально проголосив він, потім заглушив двигун, склав свою довгу жердину до розміру дирижерської палички і знову видряпався на берег драбиною. – Я йду шукати ремісника, який полагодить мою шкаралупку, – повідомив він, шугнувши повз нас, – а вам за мною йти не дозволю.
Вервечкою ми рушили слідом за ним у вузький прохід.
– А чому це? – пронизливо крикнула йому навздогін Емма.
– Бо ви прокляті! Ви приносите нещастя! – Шарон махнув кудись позад себе рукою, ніби відганяючи мух. – Щезніть!
– Тобто як це – «щезніть»? – Емма пробігла кілька кроків уперед і вхопила Шарона за балахон з каптуром. Він розвернувся швидко, мов дзиґа, і висмикнув у неї свій поділ. На мить мені здалося, що здійнята рука зараз її вдарить. Я весь напружився, готуючись на нього стрибнути, але його рука просто зависла в повітрі, як попередження.
– Я
