Бібліотека душ. Ренсом Ріггз

      – Що ж, – Лорейн повісила трубку і повернулася обличчям до нас. – Якщо з побаченого ніщо не припало вам до душі, в мене є домовленості з іншими стайнями. Ваш вибір у жодному разі не обмежується тим, що ви бачили тут.

      – Стайні. – Еммин голос звучав рівно, але я розумів, що це тільки на поверхні, а всередині в неї все кипить і нуртує. – Тобто ви хочете сказати, що обходитеся з ними як з тваринами?

      Лорейн уважно подивилася на Емму, і її погляд переметнувся на чоловіка в пальті, що стояв на чатах у глибині зали.

      – Звісно, ні, – запевнила вона. – Це дуже цінні активи. Їх добре годують, забезпечують відпочинок, тренують працювати під тиском. Вони чисті, мов щойно наметений сніг. Більшість із них ніколи не торкалися ні краплини амбро. І в мене в кабінеті лежать документи, які це підтверджують. Або можете спитати в них самих. Номери тринадцять і шість! – гукнула вона в трубку для перемов. – Підійдіть і скажіть цим людям, як вам тут подобається.

      Хлопчик і дівчинка встали та підійшли, човгаючи, до вікна. Хлопчик узяв трубку для перемов.

      – Нам тут дуже подобається, – механічно промовив він. – Мама з нами чудово обходиться.

      Він передав трубку дівчинці.

      – Ми любимо робити свою роботу. Ми… – вона замовкла, силкуючись пригадати слова, які колись вивчила й забула. – Ми любимо свою роботу, – пробурмотіла зрештою.

      Лорейн роздратовано їх відпустила.

      – Отакі справи. Я можу дати вам одного чи двох на тест-драйв, але якщо й ці не підійдуть, мені потрібен буде авансовий платіж.

      – Я б хотіла побачити ті документи, – Емма скоса позирнула на чоловіка в пальті. – Ви казали, у вас у кабінеті лежать. – Руки, які вона стискала в кулаки по боках, почали червоніти. Я розумів, що нам треба якнайшвидше звідси забиратися, поки ситуація не вийшла з-під контролю. Байдуже, якою інформацією могла володіти ця жінка, битися за неї не варто було. А врятувати всіх цих дітей… ну, хай це прозвучить безсердечно, але нам спершу треба було врятувати своїх дітей.

      – Взагалі-то в цьому нема потреби, – сказав я, нахилився до Емми й прошепотів: – Ми повернемося й допоможемо їм. Але в нас є пріоритети.

      – Документи, – проігнорувала мене Емма.

      – Нема питань, – відповіла Лорейн. – Ходімо в мій кабінет і поговоримо предметніше.

      І Емма пішла, і не було способу її спинити, який би не викликав підозр.

      За кабінет Лорейн правив стіл і стілець, запхнутий у гардеробну. І щойно вона встигла зачинити за нами двері, як Емма стрибнула на неї й міцно притисла до дверей. Лорейн вилаялася й закричала, кличучи Карлоса, проте одразу ж притихла, коли Емма піднесла до її обличчя руку, що світилася червоним, немов жарина з печі. На блузці Лорейн, у тих місцях, куди Емма приклала долоні, штурхаючи її до дверей, чорніли й курілися відбитки долонь.