розбиралася, але інтуїтивно здогадувася, що велике завжди краще від малого. У цього, правда, зовсім зірочок не було, та зате було по широкій повздовжній смужці. І Милоська розсудила собі, що це, мабуть, теж непогано.
– Ну как, – сказав міліціонер, зупинивши машину між берізками й заглушивши двигун. – Скрапнем це дєло?
Милоська відмовлятися не стала. Навіщо, подумала, – що як людині випить треба, а без компанії не може? Нащо ж зобиджати? Таке добро зробив – підвіз. Може, і не дорого заправить – не три, а два рублі?..
13
– Слиш, я ж і в рило дать магу!
«Певно, не жартує! По всьому видно, мужчина рішітільний!» – подумала Милоська майже із захопленням.
– А потом наряд з витрєзвітіля визву!
«Цей може!» – подумала, знову ж таки із захопленням.
– А ти знаєш, що це такоє?
– Не знаю, – чесно призналася.
– О! Витрєзвітіль – це спєцмєдслужба. Пойняла?
«Який розумний!» – ще з більшим захватом подумала Милоська.
– Но я цього дєлать не буду, – змилостивився.
«Який добрий!» – мало не підстрибнула з радощів.
– То що? Сама даш?
Милоська більше й не противилась: такому рішучому, розумному й доброму гріх було не дати. Тим більше, що був це другий в її житті чоловік, який просив. Першим був Стьопка, але давно то було, до весілля ще, і то один раз, бо після першого разу вже не просив, а дерся на неї, не питаючись, коли кортіло йому…
В «бобику» тісно було, і аби Милоська змогла випростати ноги, міліціонерові довелося відчинити дверці. Так було вже трохи зручніше, хоч і не зовсім, бо литки все-таки звисали, і поки Милоська здогадалася задерти ноги угору й упертися п’ятами в дашок, міліціонер захекав, задьоргався й затих.
Чесно кажучи, скора така розв’язка їй не сподобалася. Навіть придурок Стьопка довше вовтузиться!..
Але що ж його було робити? Мусіла підтягувати трусики…
– А ти бабца нічого! – похвалив міліціонер, перебравшись на водійське місце.
Подумавши, додав:
– Зовсім їщо нерозтраханая.
Комплімент Милосьці сподобався.
Сподобався тому, що говорили їй компліменти дуже рідко. Здається, всього-навсього один раз. І то Стьопка. І то ще до весілля. І то зовсім не такий. А який – вже й не впам’ятку. Кізонькою, здається, назвав. А може й не кізонькою…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
