помилка чи що – вже якщо і йти, вона повинна була піти не так, зовсім по-іншому. І ніяк не маючи сил змиритися, я і вигадала їй іншу останню мандру. Гідну мандру. Ту, яку вона, напевно, вибрала б сама.
Я виміркувала це. Вплела в ту ж таки веретку Владчиного життя вчинки і характери різних, симпатичних їй людей, різнокольорові барви Карпат, пронизливі дисонансні мотиви часу, невидимі простому оку природні сили, нечутні людському вуху кроки непізнаного, смак і пахощі гірких трав, жар гуцульської ватри, холод карпатських річок і свою любов, повагу і пам’ять. Вигадала. Написала. І сильно-пресильно у це повірила.
Розділ третій. Погорда
Екстрасенси, ясновидці… Я так розумію, багато людей оголошують себе екстрасенсами, щоб не нудно було жити. Щоб відчувати себе значним і заповнити в собі якісь потаємні западини, не обтяжені освітою, вихованням, інтересами і захопленнями, ну і що там іще – любов’ю, пристрастю, серйозною роботою. Щоб звернути на себе увагу інших людей. А вже потім вони не чують під собою землі і цією справою починають заробляти.
З чого це починається? Як правило, їх лупить блискавкою. Ба-бах! І вмить одкриваються всі три ока, починають бачити минуле і майбутнє, а також здогадуватися, хто чим вранці снідав. І дарма, що, скажімо, в той знаменний день, коли його, значить, по тім’ячку торохнуло, не було на території проживання новонаверненого екстрасенса ні дощу, ні грози. І от іще який феномен: чомусь це зазвичай трапляється з тими, хто ледве-ледве закінчив школу або технікум, зрідка – інститут, заочне відділення. З тими, хто ніяк не може відзначитися на роботі і в кого в особистому житті криза. І в струнких лавах новоствореної профспілки екстрасенсів-престидижитаторів немає чомусь ні видатних хірургів або, приміром, талановитих педагогів, ні вчених-практиків, ні фермерів. Ось! Чому серед них немає фермерів, наприклад?! Жодного! Людей, які вирощують хліб, або тваринників серед них немає, питаю я вас, чому?
Якось у пологовому будинку я познайомилася з однією унікальною жінкою на ім’я Федя. Ну Федя і Федя – так звали її. Напрочуд дивоглядна була жінка! Вражаюче дрімуча. І палко в усьому впевнена. В одній мирній бесіді під час годування наших дітей, коли ми перекидалися нісенітними сонними фразами, вона раптом багатозначно промовила:
– Охо-хоо… Ось як розповзуться китайці по всьому світі, і будуть усюди самі лише негри.
Я подумала, що недочула, і перепитала. І дівчина ця, Федя, у своїй незборній переконаності, як нетямущому дурню, по-материнськи лагідно дивлячись мені просто в очі, щоб засвоїла я і запам’ятала назавжди, пояснила:
– Таж, дитинко, в Китаї ж одні ж негри ж і живуть!
Дух перехопило – двадцяте століття вже йшло з двору, а небеса піднесли мені такий приголомшливий подарунок у вигляді цієї сусідки моєї по палаті. Ніяково мені було питати її, як вона уявляє собі планету, по якій розповзуться її афро-китайці, може, вона передбачала,
