б дивитися прямо.
Розі обернула серветку з принагідними підрахунками Барбі до себе. Сама перерахувала цифри. А тоді підняла голову і подивилася на нього, вражена. Якраз у цю мить Енсон вимкнув майже все освітлення, і вони втупилися одне в одного в мороці, який – принаймні для Барбі – виглядав жахливо переконливим. Неприємності можуть бути серйозними.
– Двадцять вісім днів? – перепитала вона. – Ти гадаєш, ми мусимо розраховувати на чотири тижні?
– Я не знаю, мусимо чи не мусимо, але, коли я був в Іраку, хтось подарував мені «Маленький червоний цитатник» товариша Мао. Так я носив його завжди в кишені і прочитав від дошки до дошки. У багатьох його висловах більше сенсу, ніж у наших політиків у їхні найпритомніші моменти. Серед тих його фраз, що застрягли мені в голові, є й така: «Сподівайся на погожі дні, але будуй дамби». От я й гадаю, що саме це ми, тобто ти…
– Ні, ми, – заперечила вона, торкаючись його зап’ястка. Перевернувши руку, він приплеснув своєю долонею по її долоні.
– Гаразд, ми. Гадаю, саме таким чином нам і треба все розпланувати. Тобто зачинятися на проміжні години, економно використовувати печі – ніяких цинамонових рулетів, хоча я, як і будь-хто, люблю їх – і ніякої пусодомийної машини. Вона стара і жере забагато енергії. Знаю, Доді з Енсоном не сподобається ідея мити посуд вручну…
– Не думаю, що нам варто розраховувати на те, що Доді скоро повернеться, та й взагалі хоч колись. Тепер, коли її мати мертва, – зітхнула Розі. – Хочеться вірити, що вона дійсно поїхала до Оберна повештатись по крамницях. Хоча, гадаю, про це буде надруковано в завтрашніх газетах.
– Можливо.
Барбі не уявляв собі, як багато інформації потрапить в Честер Мілл або вийде звідси, якщо ця ситуація не вирішиться швидко, і бажано, щоб іще й із якимсь раціональним поясненням. Мабуть, небагато. Він подумав, що їх скоро накриють легендарним Конусом Тиші Максвела Смарта[73], якщо цього вже не сталося.
До столу Барбі й Розі повернувся Енсон. Він уже був у куртці.
– То я вже піду собі, Розі?
– Авжеж, – відповіла вона. – До завтра о шостій?
– Чи не запізно буде? – посміхнувся він і додав: – Та ні, я не скаржуся.
– Ми відчинятимемо пізніше, – вона завагалася. – І робитимемо перерви між годівлями.
– Правда? Класно, – він перевів погляд на Барбі. – У тебе є де переночувати сьогодні? А то можеш до мене. Сейда поїхала в Деррі[74] відвідати батьків.
Сейдою звали Енсонову дружину.
Барбі мав де притулитися, це місце було прямо напроти, лише через вулицю перейти.
– Дякую, але я повернуся до свого помешкання. У мене ж заплачено за нього до кінця місяця, то чом би й ні? Уранці, перед тим як піти з міста, я залишив ключ Петрі Ширлз в аптеці, але в мене на зв’язці залишився дублікат.
– Окей. Тоді до завтра, Розі. А ти тут будеш, Барбі?
– І
Максвел Смарт – агент 86, герой комедійного шпигунського телесеріалу «Відчайдушно» (1965–1970), який повсякчас забуває, що дефектний засіб для секретних розмов Конус Тиші не працює.
Деррі, Касл Рок – фіктивні міста в штаті Мейн, вигадані Кінгом, де відбувається дія багатьох його творів.
