Ендрія вискнула.
Ліворуч від Ренні подав голос Енді Сендерс.
– О Господи, Джиме, пропан…
Ренні швидко налапав плече Енді й стиснув. Енді заткнувся. Тільки-но Ренні послабив свою хватку, як у довгу, обшиту сосновими панелями кімнату знову вповзло світло. Не яскраве верхнє, а жевріння аварійних світильників, змонтованих по чотирьох кутах приміщення. У цьому благенькому жеврінні згромаджені при північному торці столу лиця набули жовтизни і постаршали. Вони виглядали переляканими. Навіть Великий Джим Ренні мав переляканий вигляд.
– Без проблем, – проголосив бадьоро Рендолф, проте прозвучало це в нього радше штучно, аніж природно. – Просто бак спорожнів, от і все. На міському складі повно пального.
Енді крадькома поглянув на Великого Джима. Він ледь ворухнув очима, але Ренні здалося, що Ендрія помітила. Які вона може зробити з цього висновки, то інша справа.
«Вона забуде про все вже після наступної дози оксиконтину, – заспокоїв він себе. – Вже завтра вранці ніц не пам’ятатиме».
Наразі він не вельми переймався міськими запасами пропану – чи, радше, його відсутністю. Цю справу він вирішить, коли виникне нагальна потреба.
– Окей, друзі, я розумію, вам не менше, ніж мені не терпиться забратися звідси, тому давайте перейдемо до наступного питання. Я вважаю, ми мусимо офіційно затвердити Піта нашим шефом поліції, поки що тимчасово.
– Авжеж, чом би й ні? – промовив Енді, втомлено так промовив.
– Якщо заперечень немає, – продовжив Великий Джим. – Оголошую голосування.
Вони проголосували так, як йому хотілося.
Проголосували як завжди.
Джуніор сидів на ґанку великого будинку Ренні на Мілл-стрит, коли на під’їзній алеї спалахнули фари батькового «Гаммера». Джуніор перебував у спокої. Біль до голови не повертався. Ейнджі й Доді лежали заховані в коморі Маккейнів, там з ними все буде гаразд – принаймні якийсь час. Украдені ним гроші знову повернулися до батькового сейфа. У кишені в нього грівся подарований йому батьком на вісімнадцятиріччя пістолет 38-го калібру з інкрустованою перламутром рукояткою. Тепер він може й побалакати зі своїм батьком. Джуніор уважно вислухає, що йому скаже Король Не Треба Готівки. Якщо він відчує, що батько знає, що наробив його син, – йому це не вбачалося за можливе, а втім, батько завжди знає так багато – Джуніор його застрелить. А потім оберне револьвер проти себе. Бо йому нікуди тікати, зараз нікуди. А може, й завтра теж. На зворотному шляху додому він трохи затримався на міському майдані, послухав, про що там люди балакають. Те, про що там ішлося, звучало божевільно, але велика заграва на південному обрії – і менша на південно-західному, де 117-те шосе вело на Касл Рок – підтверджувала, що цієї ночі божевілля обернулося правдою.
Дверцята джипа прочинилися й захряснулись. Батько рушив до нього, помахуючи портфелем. На вигляд він не здавався підозріливим, сердитим чи обачливим. Не промовивши слова, він сів на сходинку поряд з Джуніором.
