хочу дізнатися, хто довів мою сестру до самогубства, – каже вона, наливаючи каву до грубих порцелянових кухлів, – але я не знала, яким чином мені діяти. Ваш дзвінок був наче послання від Бога. Після нашої розмови, я гадаю, ви саме та людина, яка потрібна для цієї роботи.
Ходжес надто ошелешений, щоб щось сказати.
Вона подає йому кухоль:
– Якщо бажаєте вершків, мусите налити собі самі. Коли доходить до додатків, я не беру на себе відповідальності.
– Чорна якраз добре.
Вона усміхається. Зуби в неї або перфектні, або перфектно взяті в коронки.
– Оце чоловік, який мені до душі.
Він сьорбає, загалом, щоб виграти час, але кава чудова. Кашлянувши, він каже:
– Як я вам сказав, коли ми вчора балакали, місіс Паттерсон, я більше не поліцейський детектив. Двадцятого листопада минулого року я став звичайною приватною особою. Нам потрібно це визначити наперед.
Вона дивиться на нього поверх берегів своєї чашки. Ходжес загадується, чи залишає відбитки той вологий блиск, що в неї на губах, чи технологія виробництва помади відсунула такий ефект у минувшину. Це божевілля, про таке загадуватися, але вона миловидна пані. Ну й ще, він тепер так рідко з кимсь бачиться.
– Як мені здається, – мовить Джанель Паттерсон, – у сказаному вами значення мають тільки два слова, перше приватний, а друге – детектив. Я бажаю дізнатися, хто втручався в її життя, хто грався з нею, допоки вона себе не вбила, а ніхто в департаменті поліції цим не переймається. Їм хотілося б упіймати людину, яка використала її машину для вбивства усіх тих людей, о, це так, але на мою сестру – можна я буду вульгарною? – їм насрати.
Нехай Ходжес уже й пенсіонер, але він все одно залишається лояльним:
– Це не є безумовною правдою.
– Я розумію, чому ви так кажете, детективе…
– Містер, прошу вас. Просто містер Ходжес. Або Білл, якщо ваша ласка.
– Тоді Білл. Але це правда. Існує зв’язок між тими вбивствами й самогубством моєї сестри, тому що людина, яка скористалася її машиною, це та сама людина, яка написала того листа. І всі ті інші речі. Ті речі на «Блакитній Парасольці».
«Легше, – стримує себе Ходжес, – не напартач».
– Про який лист ми говоримо, місіс Паттерсон?
– Джейні. Якщо ви Білл, тоді я Джейні. Почекайте тут. Я вам покажу.
Вона підводиться і виходить з кімнати. Серце в Ходжеса важко б’ється – набагато дужче, ніж тоді, коли він схопився з тролями під віадуком, – але все одно він здатен оцінити те, що Джейні Паттерсон, яка відходить, виглядає не менш гарно, ніж спереду.
«Легше, хлопчику», – знов каже він собі й відпиває ще кави. Філіп Марлоу з тебе ніякий[148]. Його кухоль вже наполовину порожній, і жодної кислотності. Ані сліду. «Чудесна кава», – думає він.
Вона повертається, тримаючи за краї два аркуші паперу, і з виразом відрази на обличчі.
Philip Marlowe – приватний детектив, наскрізний герой творів одного з засновників жанру жорстокого кримінального роману Реймонда Чандлера (1888–1959).
