а ступні ніг й порівняти ні з чим.
– Це Той Що У Скелі Сидить, – мовила Морена. – Але ми кличемо його Гримайлом. І ти так зви.
Захар кивнув.
– Він проведе тебе скрізь, де захочеш. А що не зуміє пояснити, я потім сама оповім. Ну, все, йдіть… – Морена зручно вмостилася у м’якому, оббитому білою замшею фотелі, на який замінилося крісло, і перестала звертати на них увагу.
Захар слухняно ступнув до найближчих дверей. А прислужники – гноми запопадливо відчинили їх перед ним. Гримайло посунув слідом. Та на порозі парубок нерішуче зупинився й кахикнув.
– Що ще? – поцікавилася богиня. – Знову якесь питання муляє?
– Не сердься … – Захар завагався, не відаючи до пуття, як має до неї звертатися. Минулого вечора вони обходилися без слів, а сьогодні він більше слухав, ніж говорив. – Не сердься, пані…
– Пані? – перепитала Морена. – Що ж, нехай буде. Так що ти хотів запитати?
Захар трохи наблизився, аби не кричати. Зала видавалася йому надто великою, аби говорити впівголоса.
– Ось ти вже вдруге кажеш, що люди щось створюють… Спершу йшлося про лісовика й інших. Тепер – по-твоєму виходить, що боги повинні їсти лише те, що ми дозволимо. Не розумію. Отець Іакинфій говорить, що все у світі створено Богом Єдиним. – Тут він пригадав, з ким говорить, і знітився: – Вибач, я, либонь, надто багато хочу знати… Але ти весь час стверджуєш, що геть усе – і добре, і лихе – виходить від людей. Кому ж вірити?
– А ти сам як мислиш?
– Звісно, богиня повинна бути мудрішою за якогось священика і краще розумітися на цих справах. Та й самому приємніше думати, що ти чогось та вартий у цьому світі. Але, чесно кажучи, не надто віриться.
Морена вдоволено кивнула.
– Що ж, приємно чути, що я в тобі не помилилася. А якщо скажу, що саме моє твердження істине, ти повіриш на слово?
Захар опустив голову.
Морена зітхнула і провела рукою по обличчі, наче стираючи втому.
– Добре, нехай буде по-твоєму… Я спробую пояснити. Слухай, але нічого не перепитуй. Якщо чогось не збагнеш, то так мусить і залишитися. Повернемося до цієї розмови років через два-три. Хоч на той час, певно, ти вже про подібне не запитуватимеш, бо й сам усе збагнеш… Ваш і наш світ – це лиш відображення Ідеї, Думки, Мрії. А люди, хоч вони ще й досі про це не здогадуються, і є їх носіями. Отож усе, що навколо, викликане до життя лише тому, що люди про це думали. Мріяли чи жахалися – то вже інша розмова, але уявляли собі чітко! Ось, наприклад, візьмемо зорі… Була над вашими головами вночі темна, страшна чорна безодня. Але почав хтось міркувати, що було б добре, якби там бодай іскорки від багаття жевріли, все ж не так похмуро буде. Потім до такої ж думки ще хтось долучився, ще… От і маємо тепер небо в блискітках.
Захар не проронив і слова, але увесь його вигляд виказував, що він не може повірити у почуте. Ще б пак, якась там мрія, невідомо кого до того ж, і – зорі! Хіба ж він, Захар, мало мріє? І сповнилося хоч щось?
