багнути вельми непросто; у певній формі він ототожнюється з «нами самими». Відтак, деякі філософські підходи заперечують усе, що не є «нами самими», тобто все те, що не є дотичним до Я. Все, що не належить до Я, на їхню думку, не існує. Це властиво західному нігілізму та доктрині східної філософії про Майю, або ілюзію.
Втім, це шукання дефініції матерії та ідеї властиве не тільки грецькому світові, а й індуським школам Пракріті та Пуруші. Перші брали за відправну точку матерію, другі – Пурушу, або «універсальний дух».
Чи не найближче підступився до визначення цієї кон'юнктурної взаємодії матерії та духу Кант. Ідеальне він визначив як первинну субстанцію, а матеріальне – як феномен, що відбувається на основі першого стосовно Бога. Відтак, сама субстанція не продукує цей феномен, він продукується у пов'язанні з субстанцією, тобто поміж зовнішнім та Я.
Д.С.Г.: Ви говорили про те, що розуміється під матерією та ідеєю, але нам хотілося взнати, – і це для нас дуже важливо, – чи змінилися з часом бодай трохи ці концепти. Іншими словами, чи так само антична людина розуміла матеріалізм, як ми його розуміємо сьогодні? Чи так само антична людина говорила про ідеалізм, як ми сьогодні?
Х.А.Л.: Звісно, ні. Скажімо, античний матеріаліст Демокріт обстоював атомістичну теорію a-tomas, неподільного. Проте, це a-tomas Демокріта – власне, сутність, а не істота, – не відкидає концепту релігійності, Того, що існує над матерією.
Щось подібне відбувається і серед ідеалістів. Скажімо, коли Платон говорив про nous і проголошував пріоритет ідеї над матерією, архетипів – над втіленою формою, він не відкидав необхідність множинного існування речей.
Античні люди могли бути матеріалістами чи ідеалістами, але вони толерували людей, які думали інакше.
З плином часу, після Декарта і гегельянської механіки, виникає ідея марксистського, або діалектичного, матеріалізму і тотальне й цілковите протиставлення того, що ми сьогодні розуміємо як матеріалізм та ідеалізм. Вже не існує підстав для їх пов'язання; немає жодної можливості для співіснування. Те, що колись було скрайнім дуалізмом, сьогодні є дуалізмом абсолютним. Люди тепер діляться на матеріалістів або ідеалістів.
Як на мене, від давньогрецької доби цей концепт зазнав великих змін. Сучасний загальноприйнятий концепт дуже різниться від античного. Ми скотилися до псевдо-абсолюту матеріалізму або, навпаки, ідеалізму.
Д.С.Г.: Позаяк ви вважаєте, що ми живемо в світі псевдоабсолютів, то які проблеми породжує для людини життя згідно з концептом тотального матеріалізму, так би мовити, розуміння матеріалізму як єдиної форми сприйняття життя?
Х.А.Л.: Безліч проблем, але головна полягає в тому, що, функціонуючи за законами механіки і мавши відповідні властивості (розмір, вагу, об'єм тощо), які розгортаються в механічному зчепленні, матерія розпросторюється на все, а відтак усе розглядається на основі механіки. З точки зору механіки витворюється навіть механічна й егоїстична мораль у розумінні індивідуального егоїзму, або групового чи масового. Відтак, маємо індивідуального егоїста, тобто буржуа, якого цікавить тільки він самий; і марксиста, який клопочеться одним-єдиним соціальним класом, певною кастою, а решта людей його не обходить. Один і другий репрезентують егоїзм. Чому? Та тому, що вони сповідують ту саму механічну систему життя, яка випливає саме з властивостей матерії.
Д.С.Г.: А тепер звернімося до іншого псевдо-абсолюту. Припустімо, що перед нами люди, для котрих ідеалізм є єдиною формою світосприйняття. Які проблеми породжує таке світосприйняття?
Х.А.Л.: Для суто ідеалістичного світосприйняття великою перешкодою є суб'єктивізм – ще одна відміна егоїзму.
Скажімо, хтось каже, що збирається медитувати, читати чи щось малювати. Зазвичай такій людині байдуже до решти світу, їй важлива тільки вона сама, свій внутрішній світ або розчинення в Бозі… Отож, від «Бог у всьому» вона переходить до постави «На все Божа воля», тобто до квієтизму або різновиду псевдо-філософського глупства, якого дійшли деякі індуси, що кажуть: «Якщо парія помирає з голоду, того хоче його карма».
Надмірне вивищення псевдо-духового над усе людське, над усе природне є ще однією формою егоїзму та облуди. Тож ідеаліст живе в своєму духовому світі, у своєму нірванічному світі супокою, де ніщо його не хвилює і не порушає… Та невже ніщо? Його порушає його ніщо або його нірвана.
Якщо я знаю, що сьогодні 1 000 мільйонів людей помирає з голоду; якщо я знаю, що сьогодні інші 1 000 мільйонів людей недоїдають, надіють у стані економічної руїни, не мають постійної праці, то хіба можна поважати себе, незворушно сидячи із схрещеними ногами в padmasana і бурмочучи: «Аит… Я – це все, ніщо мене не обходить, ніщо не зворушує»? Звісно, ми можемо сказати, що страждання тих людей – це ілюзія, майя, але хотів би я подивитись, чи медитував би такий споглядальник, якби його копнули ногою, щоб пересвідчитися в ілюзорності
