що збігала ногою чоловіка, сперму. Надто багато, щоб бути людською.
Він ще раз натиснув «Enter». Йому ще треба було замінити шибку. Він клацав «Enter» усю ніч. Коли хтось зателефонував, Рендал приглушив звук, але не припинив дивитися.
– Як ви, можливо, знаєте, – почав той, хто телефонував, – цей кінь має певні таланти, що роблять його неймовірно цінним для вибраної групи покупців. – То був голос, який він вже чув кілька днів тому. – Я вважаю за свій обов’язок застерегти вас. Ці люди не вагатимуться, якщо вирішать, що насилля може схилити терези на їхню користь.
Рендал переглядав відео, поки не настав вечір п’ятниці і не надійшов час забирати дочку на вихідні.
Вони перебралися до цього будинку після того, як помер батько Рендала, переїхали усі втрьох. Ліза тоді ще не виросла з пелюшок. Рендалів татусь провів останні два роки життя в притулку для літніх у місті, де вони навідували його майже кожного дня. Воднораз будинок чекав на них, мов капсула часу. Піаніно стояло там, де й завжди. У кожної тарілки чи молотка була пов’язана з ними історія. Нічого не можна було викинути. Кожна подушечка викликала довгу проповідь, яка пояснювала кожну її плямку чи шов на місці розриву. Якщо Рендалова дружина перекладала виделку для м’яса з одного ящика до іншого, він повертав її назад. Вона купила зеленої фарби, щоб змінити колір стін у спальні нагорі, і він примусив її повернути банку до крамниці. Ще Рендалова тітка обклеїла ту кімнату шпалерами. Кожна ниточка в кожній ковдрі була недоторкана. Кожна мітка, вишкрябана на одвірку на кухні показувала зріст давно померлих людей. Вони стали доглядачами. Нарешті його дружина перебралася назад, у місто. Те, що він вважав своєю спадщиною, Естель сприймала як прокляття.
Коли Ліза відвідувала його, то тільки нудилася й дратувалася, поки він не купив їй Кислого Качана. Вона доглядала коня так само дбайливо, як він доглядав будинок і ферму. Вони обидва не могли кинути напризволяще щось беззахисне.
Біля будинку Естель Ліза закинула свою торбу на заднє сидіння Рендалової машини. Вона стрибнула на переднє сидіння поруч із ним, балакаючи по телефону. Вона казала:
– Це не мої клопоти. Якщо ви думаєте, що знайдете іншого коня для цього діла, то не гайте мій час. – Вона зиркнула на Рендала і підморгнула, сказавши в телефон: – У нас багато пропозицій.
Він спитав, не дивлячись на неї:
– Це по-справжньому?
Ліза тицяла щось у телефоні.
– Що по-справжньому? – А тоді вона зі сміхом спитала: – Ти говориш про відео?
Воно було обурливим. Звірством.
Закотивши очі, Ліза повела:
– Періс Гілтон. Кім Кардаш’ян. Пем Андерсон. Роб Лоу – та хто не робив секс-відео? – Вона засміялася. – Татку, це ж просто хіт.
Рендал сильніше вхопився за кермо.
– То ти його бачила?
Та це ж була класика інтернету, як міфи, про які вони читали в школі. Леда і лебідь. Її друзі ніколи не бачили нічого смішнішого.
