style="font-size:15px;"> Ніка раптом згадала, що не витерла рушником руки. А що, як цій жінці в такому пухнастому, такому білому-білому светрі не сподобається, що в неї мокрі пальці? Вона хутко сховала долоні за спину і почала витирати об штани.
– До тебе! – ствердно кивнула гостя й усміхнулася.
Якусь мить вони уважно розглядали одна одну. Худенька, бліда, аж зелена після недавньої хвороби, дівчинка зі скуйовдженим коротким чубчиком над великими очима, у яких змішалися і здивування, і цікавість, і страх, і надія. А навпроти неї струнка вродлива жінка з розпущеним каштановим волоссям, що розсипалося по білосніжному светрі.
– Привіт! Я пані Регіна… Регіна Сергіївна… Просто Регіна, – сказала нарешті жінка.
Ніка вловила в її голосі якусь невпевненість і аж похолола: ось зараз гостя вибачиться, даруйте, мовляв, помилочка трапилася, це не та дівчинка, яку сподівалася побачити, зовсім не та. Але жінка підійшла і рвучко притиснула її до себе.
– То от ти, значить, яка, Невеличко!
Невеличка… Так її називала тільки няня Натуля. Звідки про це могла дізнатися чужа жінка, яка так пахне парфумами, так гарно і так лоскітно, що аж у голові паморочиться? Чи, може, вона просто назвала Ніку невеличкою через її зріст? Але ж усі діти невеличкі порівняно з дорослими. Хіба не так?
Директорка залишила їх у залі, а сама пішла до кабінету – сказала, що в неї дуже важлива телефонна розмова.
Вони присіли на маленьких стільчиках, розставлених по периметру зали. Регіна смикнула «блискавку» на чималенькій дорожній сумці і поклала перед Нікою кілька пакетів із солодощами – мандаринами, бананами, цукерками, печивом. А тоді з іншої, чорної, лакованої, з витисненим золотом візерунком (Ніка ще ніколи не бачила такої гарної), дістала книжку з яскравою обкладинкою.
– Знаю, що ти книжки любиш більше, ніж іграшки, – сказала.
Звідки вона могла знати, якщо вони ніколи не зустрічалися? Але Ніка не стала нічого запитувати. Ці дорослі такі дивні, такі непередбачувані: не знаєш, як вони можуть сприйняти звичайнісіньке запитання. Головне, що тепер і до неї хтось навідався. А можливо, і ще навідається. В усякому разі, Регіна пообіцяла.
Їхні недільні зустрічі тривали до червня. Ніка так чекала їх, що вже у суботу, напередодні побачення, не могла нічого їсти – від хвилювання їй скручувало живіт і нудило й вона мусила постійно бігати до туалету. А що, як Регіна не прийде? А що, як узагалі передумала зустрічатися? Зате в неділю зголодніла Ніка просила добавку і надолужувала згаяне.
Першого червня у притулку святкували Міжнародний день захисту дітей. Гостей прибуло як ніколи – і шефи з гімназії, що неподалік дитбудинку, і спонсори, і якісь поважні тітка з текою в руці та дядько з великим пакунком під пахвою, і артисти з театру. Показували лялькову виставу. Ніка дивилася, але зосередитися не могла. Нетерпляче чекала Регіну. Що ж це вона так довго не йде? І що, цікаво, принесе до свята?
Регіна
