Ловець снів. Стівен Кінг
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Ловець снів - Стівен Кінг страница 34
– Ні хріна собі! – пролунав голос Піта майже над самим його вухом. – Вона зараз, напевне, собі штани підірвала таким вихлопом. Ви що пили, леді, «Престон»? – І до Генрі: – Вона точно щось пила, і якщо не антифриз, то я – мавпа.
Генрі теж відчув цей запах.
Очі жінки несподівано піднялись і зустрілися з поглядом Генрі. Його вразив біль, який він у них побачив.
– Де Рікі? – промовила вона. – Мені потрібно знайти Рікі, він останній, хто залишився. – Обличчя жінки перекосилося, губи її розтиснулись, і Генрі помітив, що в неї немає половини зубів. Решта нагадували стовпи зруйнованого паркану. Вона знову ригнула, і запах був такий сильний, що на очі Генрі навернулися сльози.
– Господи Ісусе! – мало не зірвався на крик Піт. – Що це з нею?
– Не знаю, – сказав Генрі. Він знав лише, що погляд жінки знову зробився відсутнім і що тут, чорт забирай, щось відбувається. Якби він був сам, можна було б сісти поруч із цією жінкою та обхопити її руками – набагато цікавіше й загалом унікальне розв’язання остаточної проблеми, ніж «вихід Гемінґвея». Але потрібно було думати і про Піті, який іще не закінчив і першого етапу лікування від алкоголізму, хоча, безсумнівно, збирався це зробити.
Крім того, йому було страшенно цікаво.
Піт сидів у снігу, розтирав коліно, дивився на Генрі й чекав, поки той що-небудь зробить. Це було зрозуміло, бо в їхньому квартеті ідеї найчастіше приходили від Генрі. Лідера серед них не було, але Генрі був ближчий за інших до цієї ролі. І так було навіть у молодших класах. Жінка тим часом ні на кого не дивилась, її погляд був спрямований у сніг, що летів з неба.
«Заспокойся, – подумки наказав собі Генрі. – Зроби глибокий вдих і заспокойся».
Він зробив глибокий вдих, затримав повітря в грудях і видихнув. Покращало. Трохи. Що коїться з цією тіткою? Не важливо, звідки вона взялася, що тут робить і чому її відрижка пахне розбавленим антифризом. Що з нею відбувається просто зараз?
Явно шок. Мегапотужний шок, що переходить у ступор, підтвердження – її абсолютна нерухомість, коли «скаут» пронісся за волосину від неї. І все ж вона пішла в себе не настільки, щоб із цього стану її змогла вивести тільки ін’єкція чогось збудливого; вона відгукнулася на клацання пальцями й розмовляла. Запитала про якогось Ріка.
– Генрі…
– Помовч хвилину.
Він знову зняв рукавички, підніс руки до її обличчя і з силою плеснув у долоні. Звук здався йому досить тихим порівняно з безперервним свистом вітру в деревах, але вона знову моргнула.