n_4" type="note">[4] «Культи нежитю» Франсуа-Оноре Бальфура, графа д’Ерлетт,[5] «De Vermis Mysteriis»,[6] «Співи Дхол»,[7] нецензурована версія «Короля в жовтому»,[8] «Некрономікон» Божевільного Араба,[9] «Пнакотичні манускрипти»[10] і їхні різноманітні фрагменти, одразу дев’ять томів «Одкровення Ґлаакі» і окремий том з поправками Антоніуса Квайна,[11] «Сім потаємних книг Хсана»,[12] єдина збережена копія «Заповіту Карнамаґоса»[13] із застібками з людських кісток, заборонений сьомий том «Libros Sanguis» Англійця[14] і оригінальне німецьке видання «Unaussprechlichen Kulten» Фрідріха фон Юнцта.[15] Заборонене знання, що міститься на їхніх сторінках, приховане за мурами обкладинок – подалі від допитливих очей людства.
Лише невеличка кількість дуже особливих людей знають про їхнє існування, і навіть посеред цієї невеличкої кліки ще менше таких, хто коли-небудь зазирав до затіненого куточка Бібліотеки і насмілювався брати книги з полиць, аби дізнатися приховані всередині таємниці.
Сказано, що серед Шукачів Істини, які зазирнули в ці нечестиві книги, декотрі одразу збожеволіли, тоді як інші вважали за краще вирвати свої закривавлені очі, ніж роздивлятися їхні звивисті письмена хоча б на один удар серця довше.
І на тих забутих полицях, поміж назв, які не годиться промовляти, є один гримуар, що має славу найогиднішого, найвідразливішого з усіх. Ця книга – той самий «Лексикон страху».
Його звабливо м’які та гнучкі сторінки всіяні словами чистого жаху, що проступає в кожній історії, прагнучи заволодіти уявою необачного читача.
Як же тоді, спитаєте ви, я можу все це знати? Колись, дуже давно я був скромним учнем у школі древньої науки Жаху, який міг вільно відвідувати зали для невтаємничених, приходячи і йдучи, коли заманеться. Я був один із тих самих Шукачів Істини, які насмілилися зазирнути під покров темряви, аби дізнатися, що лежить за межами людського сприйняття.
І з тим забороненим знанням нарешті прийшло розуміння. Я більше не міг дозволити, аби ці істини й далі залишалися прихованими. Ось так я й здійснив найтяжчий з усіх гріхів: піддавшись несвоєчасному почуттю справедливості, я відвідав Бібліотеку і, коли був упевнений, що мене ніхто не бачить, вирвав з «Лексикону» жмут сторінок і швиденько покинув місце свого злочину, перш ніж мене було викрито.
Але про злочин, звісно, дізналися.
І як міг я, при всіх здобутих мною знаннях, вірити, що станеться інакше?
Тож я втік, вирішивши, що одного дня поділюся змістом украдених сторінок зі світом. Що, якимось чином, коли приховані в них жахи побачать світло, тоді, лише тоді їхня сила вичахне і Бібліотекарі більше не будуть переслідувати мене, рознюхуючи своїми видовженими мордами, простягаючи до мене свої чудернацькі звивисті кінцівки.
Але тепер, коли минула ціла вічність, вони нарешті знайшли мене. Я чую вві сні їхні пронизливі голоси і знаю, що вони вже близько. У мене лишилося не так багато часу.
Тож тепер настав час розділити ці сторінки з вами. Із цих слів складається мова первісного жаху, а історії, викладені цією мовою, не для новачків і слабкодухих.
Але будьте насторожі: щойно ви прочитаєте це, як вороття вже не буде. Ці історії закарбуються у вашій пам’яті назавжди, пускаючи довгі звивисті корені підступних страхів у саму підсвідомість – аж доки ви так само не збагнете справжнього значення слова «жах».
Але тоді, мій друже, може бути надто пізно для нас обох…
Б[16]
БЕЗЛИКИЙ, – а, -е. Те саме, що «безлиций». Який не має виразного зовнішнього вигляду, чітко окреслених, характерних рис; розпливчастий, невиразний.
Найближча етимологія: лик «обличчя, а також його зображення (зазвичай на іконах); зовнішній вигляд, видима поверхня чого-небудь»; рос. лик «обличчя; його зображення», бр. [лік] «обличчя; риси обличчя, р-цсл. ликъ, болг. лик «обличчя, образ; зовнішній вигляд»; схв. лûк «постать, форма, фігура; зовнішній вигляд, обличчя»; слн. lík «фігура, постать, образ; блиск»; – псл. [likъ] «зовнішній вигляд; обличчя; щока», поряд з lice від *liko «лице»; – прус. laygnan (*laiknan) «щока».
Синоніми: невиразний, блідий, розпливчастий, неяскравий; БЕЗКРИЛИЙ.
Приклад: «Безлика тінь, що завжди підстерігає вас, коли ви подумки повертаєтесь до старого будинку зі своїх спогадів…»
Безликі
Джоанн Гарріс
Я пам’ятаю це місце. Я бував тут раніше. Дуже давно, коли був дитиною шести років.
Вигадана окультна книга початку XVIII сторіччя з міфічного всесвіту Ктулгу, запропонована 1935 року Робертом Блохом. Одна з п’яти основних «заборонених книг» у бібліотеці «міфів Ктулгу». Згадувана у творах Говарда Лавкрафта.
«Таємничі хробаки» (
Вигадана книга з міфічного всесвіту Ктулгу, являє собою збірку пісень гуманоїдної раси, що населяє холодне засушливе плато Ленґ, місцезнаходження якого цілковито варіюється від одного оповідання до іншого. Вперше згадана в оповіданні «Жах у музеї» Говарда Лавкрафта і Гейзел Гельд (1932), також фігурує у творах інших авторів
Вигадана заборонена п’єса (1895), прочитавши яку, люди божеволіють і впадають у відчай. Автор – Роберт Чемберз. Також фігурує в низці творів інших авторів.
Вигадана книга, написана божевільним поетом Абдулом Альхазредом. Містить вичерпну історію Древніх, а також опис магічних ритуалів, що дозволяють викликати їх із небуття. Часто згадувана в літературних творах, заснованих на міфах Ктулгу. Автор – Говард Лавкрафт.
Вигадані текстові документи з міста Пнакотус, столиці держави Великої Раси Їт – іншопланетних створінь, які володіють подорожами в часі (1918). Згадувані в багатьох творах Говарда Лавкрафта та його послідовників.
Вигаданий езотеричний твір у дванадцяти томах, написаний послідовниками Великого Древнього Ґлаакі про історію і сутність Великих Древніх. Від початку містив лише дев’ять томів, згодом був доповнений. Згідно із чутками, твір був також виданий єдиним томом за редакцією дослідника Антоніуса Квайна. Вперше його згадано в оповіданні Ремзі Кемпбелла (1964), згодом – у творах Браяна Ламлі.
Збірка вигаданих творів, які згадані в двох оповіданнях Говарда Лавкрафта (1921 і 1926) сукупно з «Пнакотичними манускриптами».
Вигадана книга про Великих Древніх з міфоциклу Ктулгу. Автор – Кларк Ештон Сміт (1934).
«Книга крові» (
«Безіменні культи» (
Тут і далі словникові статті перед кожним оповіданням наводяться за такими виданнями: Словник української мови. У 11 томах / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1970–1980; Етимологічний словник української мови. У 7 томах / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. О. С. Мельничука. – К.: Наукова думка, 1982; Святослав Караванський. Практичний словник синонімів української мови. Друге видання. – К.: Українська книга, 2000.
