style="font-size:15px;"> – А ви не танцюєте? – якось розгублено запитав хлопець.
– Ні, ні, танцюю, – не вірячи щастю, відповіла.
Жорж добре знав танцювальні па і перед кожним попереджав Олену, як тій поводитися, щоб не втрапити в халепу. Він був відмінним танцюристом, умів вести партнерку так, щоб та відчувала гнучкість і красу свого тіла. Вона тоді злетіла на сьоме небо від щастя, їй хотілося, щоб ці хвилини тривали вічно, але нічого не вдієш, музика закінчилася. Потім кавалер відвів її назад, вклонився й поцілував руку.
Такого з Оленою ще не траплялося. Невже на неї звернули увагу, та ще й хто! Найкращий хлопець в університеті. Подруги поглядали на суперницю із заздрістю.
– Тепер не страшно навіть, якщо мене більше ніхто не запросить. Цього єдиного танцю вистачить надовго, – спазматично чеканив мозок, – тепер я не найгірша.
Проте цього вечора сюрпризи не закінчилися. Заграла швидка музика, яка завжди є рятівною паличкою для обділених увагою дівчат і сором’язливих хлопців. Тут можна розслабитися й стрибати, як заманеться. Молодь пішла навприсядки, утворивши коло, як раптом перед Оленою знову виринула жоржина.
Юнак схопив її за руку і потягнув у центр.
– Зараз я тебе перекину через плече, ти тільки не бійся, – прошепотів на вухо.
Олена хотіла запротестувати, але не встигла й писнути, лише зрозуміла, що робить незвичний пірует у повітрі. Всі ахнули, а вона опам’яталася лише тоді, коли твердо стояла двома ногами на землі. Довкола почулися оплески, а Жорж став на одне коліно і знову поцілував у руку.
– Невже все це відбувається зі мною? – не могла повірити.
– Ходи, я познайомлю тебе з моїми друзями, – перебив думки сонцесяйний кавалер і настирливо потягнув за собою.
– Ти як називаєшся? – по дорозі запитав юнак.
– Олена, зніяковіло відповіла.
– А я – Георгій, хоча всі мене кличуть Жорж, та я не протестую, якщо їм так подобається, то нехай.
– Я знаю, тебе ще називають Фебом.
– Це через мої вірші, – задоволено промовив Жорж.
Вони підійшли до гурту студентів.
– Друзі мої! Я вам привів прекрасну Єлену, – артистично промовив Жорж, – А ось це Олесь Крех, мій найкращий приятель і моє Alter ego [1]. У нас усе подібне, ми навіть живемо за спільним принципом – Nulla dies sine linea [2].
– Вони мають на увазі ні дня без рядка, – іронічно зауважила панянка з гурту.
– До речі, дозвольте відрекомендувати – Марина, дівчина Олеся.
– Вибачте за нескромне запитання. Це часом не через вас розпочалася Троянська війна? – посміхаючись запитав Олесь.
– Невже я на неї схожа? – зашарілася Олена.
– Як дві краплі води. А от щодо Жоржа, то мені важко відразу визначити на кого більше схожий, чи то на Менелая, чи на Париса?
Усі
Друге я (з лат.).
Ні дня без рядка (з лат.).
