нам потрібно тебе, закінчуй швидше і не барися, – незадоволено пробурчала Олена.
– Ну не сердься, у думках я з вами, – поспішив завершити розмову Георгій.
– Так завжди, а особливо останнім часом, як не одне, то друге, – запротестувала Олена, але в трубці чулися лише короткі гудки.
– Що йому мої образи, все одно зробить так, як захоче, – промовила сама до себе.
Раптом їй пригадався один неприємний епізод, від якого кольнуло у серці. Зранку, коли поверталася з магазину, перед носом виросла з землі старезна баба, справжня відьма, та ще й з порожнім відром. Олена хотіла її обійти, однак та наче навмисне поквапилася перейти їй дорогу.
– Який лихий знак, – подумала, – треба очікувати на неприємності. Господи, тільки б усе гаразд з Георгієм і дітьми. Тривожні думи, що почали ґвалтувати мозок, перервали голоси хлопців, які зайшли в кімнату.
– Мої любі уродинники, ви нарешті вдома, швидко мийте руки і мені трішки допоможете, – радісно зустріла дітей Олена.
– Мамо, ми ще маємо деякі справи, – швидко відповів Петро.
– Які ще можуть бути справи, якщо зараз прийдуть гості, нікуди не йдіть, – незадоволено почала дорікати.
– На вулиці нас чекає приятель, ми швидко повернемося, – додав Павло.
– А кого ж вітати, якщо вас не буде?
– Ми тут неподалік, як тільки хтось прийде, ми відразу повернемося, – у дверях вигукнув Петро.
Вона хотіла щось додати, але хлопці швидко вислизнули з дому.
За півгодини прийшла Марина.
– Олесь ще не приходив? – у дверях запитала гостя.
– Ні, ти перша, а ви що, окремо?
– Вони з малою з хвилини на хвилину прийдуть, виникли ще якісь термінові справи.
– Твоя доня справжня красуня, як у неї справи?
– Усе в порядку, вже стала зовсім дорослою, тепер вирішила змінити місце праці. Сучасна молодь мало дослухається до порад батьків. А твої всі де?
– Не питай, бо слів немає. Діти десь тут вештаються, обіцяли скоро прийти, а Георгій, сама знаєш, весь у роботі. Навіть на уродини до власних дітей запізнюється.
– І коли ж прибуде наш сонце-бог? – їдко запитала Марина.
– Казав сідати за стіл без нього.
– І що ж то у нього така важлива робота у суботній вечір?
– Якась зустріч.
– Ну-ну, знаємо ці зустрічі, всі вони однакові.
– Що ти маєш на увазі? – стривожилася Олена.
– Та я так, – вкусила себе за язик Марина.
– Ні, ти мені скажи, ти щось недоговорюєш, – наполягала Олена.
– Та що я можу знати, я ж свічки не тримала.
– Ти думаєш, що він не на роботі, а з якоюсь жінкою? – вжахнулася Олена.
– Я не стовідсотково впевнена, але ти повинна бути уважнішою.
Олена відчула, як у неї затерпають ноги.
– А
