Час від часу непомітно виходила на кухню і намагалася додзвонитися до чоловіка. Найбільше її хвилювало те, що телефон увесь час був відімкнений.
Жорж повернувся, коли гості покінчили з гарячими стравами.
– Amici, diem perdidi [4], – артистично вигукнув Жорж, сідаючи за стіл.
– Де ж татко так забарився? – запитала мати.
– Ліпше не питайте, мамо, бо лютий, мов вовк, усі нерви з’їли.
Олена уважно стежила за виразом обличчя і кожним словом чоловіка. Їй здалося, що його очі забігали після запитання матері, бо швидко перевів розмову в інше русло.
– Єдина приємність від нинішнього дня – переміг одного зарозумільця.
– Хіба хтось наважився з тобою змагатися? – підхопив Олесь.
– Був один і намагався переконати всіх нас у бездоганності власної писанини. Зухвалець навіть наполягав на презентації своєї книжки в «Омфалі», та щоб туди потрапити, необхідно пройти крізь вузьку рамку, а він туди аж ніяк не вписується.
– А як тобі вдалося перемогти? – не вгавав Олесь.
– Це один з моїх найліпших ходів. Я починаю доведення від супротивного і бездоганно висвітлюю недолугість зухвалого мислення.
– А чому б йому не дати змоги виступити привселюдно? – запитала Катруся.
– Amicus Plato, sed magis amica veritas [5]. Це неприпустимо, наша трибуна проповідує лише чисте і високе мистецтво, і якщо ми дозволимо одній бездарі, то за нею прийде наступна, і наш клуб втратить первинне призначення – охороняти справжню літературу від усілякого мулу.
– І чим це все закінчилося? – поцікавилася Марина.
– Нічим надзвичайним, я просто здер з нього шкіру і повісив її на привселюдний огляд.
– Ти що, вчинив з ним, як Аполлон з Марсієм? – перелякалася Олена.
– А хто такий Марсій? – запитав Петро.
– Це, синку, такий недолугий силен, який жив у фригійський лісах. Він якось знайшов флейту, яку викинула Афіна, і, хизуючись майстерною грою, осмілився викликати Аполлона на змагання.
– І хто ж виграв? – зацікавився Павло.
– А хто ще міг? Звичайно, Аполлон. Але нахабника треба покарати, от Аполлон і здер з нього шкіру, а потім повісив на дереві, щоб це послугувало для решти уроком. А щоб іншим більше не кортіло змагатися, – шкіра в жаху тріпотіла від кожного звуку флейти.
– А навіщо Афіна викинула флейту? – здивувалася Катруся.
– Кожна жінка зостається жінкою, навіть якщо є могутньою богинею. Під час гри на флейті її щоки роздувалися і спотворювали прекрасне обличчя, а їй це не подобалося.
– Я вперше чую про силен. Хто вони такі? – продовжував цікавитися Петро.
– Це, синку, річкові божества, їх частенько ототожнюють з сатирами, однак вони відрізняються від сатир походженням і мають демонічні риси. Уся ця нечисть ніколи не зрозуміє справжнього мистецтва, як би не намагалася, їм цього не дано осягнути. Наш святий обов’язок – відганяти їх якнайдалі від «Омфалу», а якщо не заберуться з доброї волі, то
Друзі, я загубив день (з лат.).
Платон мені друг, та істина дорожча (з лат.).
