шматки.
– Поглянь, які ми схожі, – простягла мені пластикове пакування від диска з портретом Паганіні роботи Фердинанда Віктора Ежена Делакруа. Не відриваючи рук від керма, глипнув одним оком. Вражаючий образ: гострі божевільні очі на видовженому пергаментному обличчі, патологічна худорлявість, кумедна довготелеса скручена статура із затисненою біля вуха скрипкою.
– Дурниці, теж мені порівняла, ти ж – красуня, а це якийсь покруч, – засміявся.
– Хіба ти не чуєш, що у нас одна душа? – здивувалася вона.
Я лише всміхнувся. Жінки люблять створювати довкола себе таємниці і надавати простим речам особливої загадковості.
– Цілком не смішно, – обличчя її враз стало серйозним, – ти колись сам переконаєшся. Його кредо «так сильно відчувати, щоб відчували інші» є й моїм.
– Я колись чув краєм вуха, що маестро продав душу нечистому, щоб майстерно грати на скрипці, – вирішив пожартувати.
Мій жарт їй не сподобався:
– Я не вірю пліткам. Ніхто не любить неординарних особистостей, а геніїв і поготів, – гостро зреагувала.
Я вирішив не продовжувати безпредметну суперечку. Нарешті сонце, пісок, хвилі, і поруч – вона. Ми знайшли симпатичне місце між великими каменями, де й розклали наші речі. Для мене виявилося новиною, що вона не вміє плавати.
– Від народження панічно боюся води. На моїй батьківщині немає ні моря, ні річки, ні ставка, – розгублено пояснила.
– Треба навчитися, а то як же прожити життя і не вміти такого важливого? – потис плечима.
– А от ти не вмієш ані співати, ані грати на гітарі чи скрипці, не кажучи вже про арфу.
– Без цього легко обійтися, а от не вміти плавати – дуже небезпечно.
– Варто посперечатися. Як на мене, наприклад, значно небезпечніше залишитися самотнім. Та якщо таке трапиться, то гітара, скрипка чи арфа може стати найближчою подружкою і доброю порадницею.
Я насилу вмовив її зайти у море, тримаючись за мою руку.
– Притисни мене міцно до себе, мені страшно, – якось по-дитячому попросила.
– Не бійся, ти моя найбільша цінність, я не відпущу тебе ніколи, – запевнив, хоча і сам здивувався такій заяві.
Вона повірила. Жінки люблять вірити чоловікам, будувати повітряні замки і вимріювати майбутнє. Як на мене, це помилка. Хто що знає про завтра? Зараз ми удвох і нам добре. Море голубило нас лагідними хвильками, а я ніжно стискав її у своїх обіймах і благав Бога зупинити цю мить навіки.
Усю зворотну дорогу в авто грав диск Паганіні. Вона зажурено мовчала. Я скоса поглядав на сумне обличчя й не міг збагнути, що коїться в її душі.
– А якщо я закохаюся в тебе? – спробував вивести її з роздумів.
Вона лише гірко посміхнулася, наче і справді вміла читати майбутнє.
– Те, що ти зараз назвав коханням, завжди іде в парі з ненавистю. Вона зароджується тоді, коли ти найпристрасніший. Наскільки сильним є одне почуття, таким же стане й інше.
