яка вже пустила коріння.
Таким був Чикаго напередодні найбільшого ярмарку в історії країни.
«Неприємності тільки починаються»
У понеділок вранці 24 лютого 1890 року дві тисячі людей зібралися на хіднику та проїжджій частині вулиці під вікнами редакції «Chicago Tribune»; водночас подібні юрби збиралися коло решти двадцяти восьми редакцій чиказьких щоденних газет, а також у вестибюлях готелів, у барах і конторах «Western Union» і Поштово-телеграфної компанії. Серед тих, хто зібрався біля редакції «Tribune», були ділки, дрібні конторські службовці, мандрівні торгівці, стенографістки, поліцейські та як мінімум один перукар. Хлопчики-посильні стояли теж, готові чимдуж побігти повідомляти важливі новини. Було холодно. У провулках стояв дим, і в такій атмосфері ледве було видно на кілька кварталів. Час від часу поліція розчищала шлях, аби міг проїхати черговий яскраво-жовтий трамвай. Підводи з гуртовими партіями товарів торохкотіли бруківкою, їх везли велетенські коні, видихаючи пару в довколишній туман.
Час минав у чеканні, повітря просто наелектризувалося. Адже Чикаго – горде місто. На кожній його вулиці, у кожному куточку люди вдивлялися в обличчя продавців, візників, офіціантів і посильних, намагаючись визначити, чи вже відома новина, чи добра вона, чи погана. Поки що рік був вдалий. Населення Чикаго вперше досягло мільйона, і місто посіло друге місце в країні після Нью-Йорка, хоча роздратовані філадельфійці, чиє місто раніше було другим, поквапилися зауважити, що чиказці схитрували (саме вчасно перед переписом, що робиться раз на десять років) і в 1890 році приєднали до міста великі території. Чиказці на таку шпильку лише знизували плечима. Усе одно місто велике. Сьогоднішній же успіх мав нарешті розвіяти східний стереотип, що Чикаго – просто жадібна провінція, відома лише забоєм свиней, а невдача стала б таким приниженням, від якого місто отямилося б нескоро, з огляду на те, як його верхівка нахвалялася, що воно має перемогти. Саме отакі вихваляння, а не постійний південно-східний бриз надихнули нью-йоркського редактора Чарльза Андерсона Дейну назвати Чикаго «вітряним містом».[21]
У своїх кабінетах на верхньому поверсі будинку «Рукері»[22] сорокатрирічний Деніел Бьорнем і його партнер Джон Рут, котрому щойно виповнилося сорок, відчували напругу особливо гостро. Вони брали участь у таємних переговорах, домовилися про певні речі й навіть провели польове дослідження заміських територій. Це були провідні архітектори Чикаго. Вони першими зводили висотні будівлі та спроектували перший у країні будинок, який міг називатися хмарочосом; здавалося, з кожним роком у світі з’являється нова найвища будівля. Коли вони переїхали до «Рукері» на розі вулиць Ла Салль і Адамса, розкішної світлої будівлі, спроектованої самим Рутом, їм відкривався такий краєвид на місто й озеро, яких раніше не бачив ніхто, крім будівельників. Проте вони знали, що сьогоднішня подія затьмарить усі їхні попередні досягнення.
Новина
Dedmon, 221.
Назву можна перекласти як «гніздо граків».
