треба було робити удвічі глибші кесони. Із тих 352 будівельників, які працювали в східному кесоні мосту, хвороби, пов’язані з тиском, забрали життя в 12 людей, двох зробили інвалідами, і ще 60 людей від таких станів постраждало – тобто рівень нещасних випадків становив 20 відсотків.
Але чиказькі землевласники бажали прибутків, а в центрі міста прибуток означав висоту. У 1881 році один массачусетський інвестор Пітер Чардон Брукс Третій, доручив фірмі «Бьорнем і Рут» збудувати найвищу конторську будівлю, якої ще в Чикаго не бувало. Назвати її він хотів «Монток». Раніше він дав їм перше центральне замовлення – семиповерховий Ґренніс-блок. У цій будівлі, за словами Бьорнема, «почала виявлятися наша оригінальність… Це було диво. Усі ходили на нього подивитися, місто почало пишатися цим будинком».[39] Товариші перенесли свої кабінети туди на найвищий поверх (по суті, дуже ризикований крок, але на той час про це ніхто не знав). Брукс хотів іще будівлю – на п’ятдесят відсотків вищу. «Якщо, – сказав замовник, – земля витримає».[40]
Партнерів Брукс швидко розчарував, виявився перебірливим і скупим, до того ж йому був байдужий вигляд будівлі – аби виконувала свою функцію. Він давав розпорядження, які на багато років випередили відому вказівку Луїса Саллівена, що форма повинна йти після функціональності. «Уся будівля повинна бути для справи, а не для краси, – писав Брукс. – Її краса виражатиметься в усебічній пристосованості для використання».[41] Нічого з неї не повинно стирчати – ні фігур, ні фронтонів, жодних виступів, які можуть збирати пил. Хотів, щоб усі труби були на видноті. «Оце все приховування труб – це помилка, вони всюди мають бути відкриті, в разі потреби – якісно й красиво пофарбовані». Він навіть прискіпливим оком зазирав у санвузли будівлі. За проектом Рута, під раковинами мали бути невеликі шафки. Брукс був проти: така шафа – «зручне пристановище для пилу та й мишей також».
Найхитрішою деталлю «Монтоку» був фундамент. Спочатку Рут хотів вдатися до тієї техніки, якою чиказькі архітектори користувалися ще з 1873 року, надаючи стійкості звичайним будівлям. Робітники будували кам’яні піраміди на підвальній плиті. Широка основа кожної з тих пірамід розподіляла вагу та зменшувала усадку, а вузький верх підтримував колони, які несуть навантаження. Але для того, щоб утримати десять поверхів з каменю й цегли, такі піраміди мали бути просто-таки гігантські – у підвалі повинна розташовуватися ціла Ґіза. Брукс був проти. Він хотів, щоб у підвалі було місце для котлів і генератора.
Розв’язання, коли Рут тільки-но додумався до нього, мабуть, здавалося занадто простим, щоб бути правдою. Він уявив собі це так: докопати до першого помірно міцного шару глини, який називається орштейн, і там закласти шар бетону завтовшки приблизно шістдесят сантиметрів. Поверх бетону робітники покладуть шар металевих рейок від одного краю основи до другого, а потім ще один шар таких рейок – під прямим кутом до попередніх.
Moore, Burnham, Architect, 1:24.
Ibid., 1:321.
Ibid.
