покохала Чарлі Таунсенда, чоловікові ласки стали її дратувати. Їй хотілося провести між ними межу. На її думку, він нічого не зміг би довести. Якщо звинуватить її – вона все заперечуватиме, а якщо більше не зможе заперечувати – що ж, вона жбурне правду йому в очі, й хай робить, що йому заманеться.
6
Через три місяці після весілля вона збагнула, що помилилася, але її мати була в цьому винна більше за неї.
У кімнаті висіла фотографія її матері, й Кітті перевела на неї стривожений погляд. Вона й сама не знала, чому тримала її в себе вдома, – особливої любові до матері не відчувала. Фотографію батька вона теж мала, але та стояла на піаніно внизу. Цей знімок зробили, коли батько став королівським адвокатом, тож на ньому була перука й мантія, але навіть це не додало йому імпозантності. Він був низенький, сухенький чоловік з втомленими очима, довгою горішньою губою й маленьким ротом. Фотограф-дотепник сказав йому зробити приємне обличчя, але вийшло в нього лише суворе. Саме тому серед усіх фотографій місіс Ґарстін вибрала цю: зазвичай опущені кутики губ і сум в очах надавали його обличчю виразу легкої печалі, а на цій він виглядав розважливим. Мати ж на фотографії була в сукні, в якій ходила до суду, коли її чоловік став королівським адвокатом. У тій оксамитовій сукні з довгим шлейфом, виграшно розкладеним, з пір’їнами у волоссі й квітами в руках вона мала дуже величний вигляд. Спину вона тримала прямо. У свої п’ятдесят вона була худа, плоскогруда, з високими вилицями й великим носом гарної форми. Мала пишне, гладенько зачесане чорне волосся. Кітті завжди підозрювала, що вона його коли й не фарбує повністю, то хоча б підфарбовує. Погляд її гарних чорних очей ніколи не зупинявся, й це було її найприкметнішою рисою. Під час розмови ці тривожні очі на такому байдужому, без єдиної зморшки, жовтуватому обличчі викликали занепокоєння. Погляд бігав по співрозмовнику туди-сюди, перебігав на інших присутніх у кімнаті й повертався назад. Відчувалось, як вона вас оцінює й засуджує, водночас слідкуючи за всім, що відбувається довкола неї, і що слова, які злітають з її вуст, не мають нічого спільного з її думками.
7
Місіс Ґарстін була жінка жорстока, владна, претензійна, скупа й недалека. Вона була однією з п’яти дочок ліверпульського адвоката, а Бернард Ґарстін познайомився з нею, коли приїхав до Ліверпуля у відрядження. Тоді він справляв враження перспективного молодика, і її батько сказав, що він далеко піде. Та цього не сталося. Він був старанний, працелюбний і здібний, але не мав прагнення пробиватися вперед. Місіс Ґарстін його зневажала. Але й усвідомлювала, хоч і з гіркотою в душі, що зможе досягнути успіху лише його руками, й постановила собі підпихати його в той бік, куди їй хотілося. Вона безжально його ганила, відкривши для себе, що за бажання його можна присилувати до того, від чого вернуло його душу, варто лиш достатньо попиляти, і врешті він, виснажившись, поступиться. Зі свого боку, вона постановила собі плекати стосунки з потрібними людьми. Лестила адвокатам, які передавали справи її чоловікові, заводила знайомства з їхніми дружинами. Вона підлизувалася до суддів
