запропонував їй зовсім інакше життя. Вона повернулася до нього з добре розрахованою усмішкою.
– А якби я необережно пообіцяла, що вийду за вас, коли ви хотіли б одружитися?
Він від радості коротко зітхнув, білі щоки запаленіли.
– Зараз. Відразу. Чимшвидше. Поїдемо в Італію у весільну подорож. У серпні чи вересні.
Це врятує її від проведення літа за містом, у винайнятому за п’ять гіней на тиждень будинку священика, з матір’ю й батьком. На мить перед очима постало оголошення в газеті «Морнінг пост»: «У зв’язку зі службовими обов’язками наречений мусить повертатися на Схід, тож весілля відбудеться одразу». Матір свою вона добре знає – та точно всім роздзвонить, і хай ненадовго, але Доріс опиниться в тіні, а коли настане час святкувати її куди пишніше весілля, Кітті буде вже далеко.
Вона простягнула Волтерові руку.
– Здається, ви мені дуже подобаєтеся. Але дайте мені час до вас звикнути.
– То ви згодні? – урвав її він.
– Напевно, так.
12
У той час вона його майже не знала, та й тепер, коли вони були одружені мало не два роки, знала не набагато краще. Спочатку розчулювала його доброта й лестила його пристрасть, якої, однак, вона не очікувала. Він був надзвичайно тактовний, дуже уважний до її потреб. Варто було їй висловити навіть найменше побажання, як він поспішав його задовольнити. Він постійно робив їй маленькі подарунки. Коли вона захворювала, уважнішого й дбайливішого доглядача було годі шукати. Можливість зробити щось для неї він сприймав мало не як милість. І був бездоганно ввічливий: підводився, коли вона заходила в кімнату, простягав руку, щоб допомогти їй вийти з авта, якщо траплялося зустріти її на вулиці, знімав капелюха, поспішав відчинити двері, коли вона виходила, й ніколи не заходив до неї в спальню чи будуар, не постукавши. Він поводився з нею не так, як перед очима в Кітті більшість чоловіків поводилися з дружинами, а наче вони обидвоє були гостями, запрошеними в заміський маєток. Їй це подобалося, але й трохи смішило. Вона почувалася б із ним невимушеніше, якби він ставився до неї простіше. Подружні стосунки їх теж не зблизили. У такі моменти він поводився пристрасно, нестямно, але також і якось надривно й ніжно.
Її збентежило те, який він насправді був емоційний. Вона не мала певності, це він сам привчив себе стримуватися чи йому заважала сором’язливість. Їй здавалося недостойним, що, коли його пристрасть була задоволена й вона лежала в його обіймах, він, який так боявся змолоти дурницю, так боявся бути висміяним, сюсюкав із нею, як з маленькою. Одного разу вона жорстоко його образила, засміявшись і сказавши, що він верзе цілковиті нісенітниці. Вона відчула, як його руки ослабли, він якийсь час лежав мовчки, а тоді, так не сказавши й слова, підвівся й пішов у свою кімнату. Їй не хотілося зачіпати його почуття, тож за день чи два вона сказала йому:
– Дурнику мій милий, я не проти твоїх нісенітниць.
Він присоромлено посміявся.
