ж нам, у біса, робити?
– Те, що ми вміємо найкраще, Мікаеле, – боротися. Я візьму якусь суму зі своїх грошей, ми викупимо їхню частку й битимемося за те, щоб видавати найкращий журнал Північної Європи.
– Звичайно, Еріко, це круто, та що далі? Ми потрапимо в жалюгідне фінансове становище, і з цим навіть ти нічого не зможеш удіяти.
– Знаю, але все буде добре. Нам доводилось вибиратися з важчих ситуацій. Ми з тобою можемо на якийсь час відмовитися від зарплат. Ми ж без цього обійдемося, так?
– Усьому настає кінець, Еріко.
– Не кажи так! Ніколи!
– Навіть якщо це правда?
– Особливо тоді.
– Гаразд.
– Чи не маєш ти якогось виняткового матеріалу? – спитала Еріка. – Чогось такого, чим би ми змогли приголомшити медійну Швецію?
Мікаел затулив обличчя руками й чомусь подумав про свою дочку Перніллу. Вона сказала, що, на відміну від нього, збирається писати по-справжньому, хоча що, на її думку, було несправжнє в його текстах, залишилося незрозумілим.
– Мабуть, ні, – сказав він.
Еріка вдарила рукою по воді так, що забризкала йому шкарпетки.
– Дідько! Та в тебе ж неодмінно має бути щось путнє! Ніхто в цій країні не має стільки інформаторів, як ти!
– Більшість з них – дурні, а їхня інформація – мотлох, – сказав Блумквіст. – А втім, може… я щойно перевіряв одну річ.
Еріка сіла у ванні.
– Що саме?
– Та ні, нічого, – позадкував він. – Просто розмріявся.
– У нашій ситуації треба мріяти.
– Так, але це ніщо, просто клуби диму, і нічого не можна довести.
– І все ж якась частинка тебе вірить у цю історію?
– Можливо, одначе це пов’язано з однією дрібницею, що не стосується до самої історії.
– З якою ж?
– Дехто з моїх колишніх споборників теж придивлявся до цієї історії.
– Споборниця з великої літери?
– Так.
– Ну, хіба це не звучить багатонадійно? – промовила Еріка, вилазячи з ванни, гола й прекрасна.
Розділ 8
Авґуст стояв навколішки на шаховій підлозі спальні, розглядаючи натюрморт, що його скомпонував для нього батько: запалена свічка на голубому тарелі, два зелені яблука й апельсин. Але нічого не відбувалося. Авґуст повернувся й уп’явся порожніми очима в зливу за вікном, а Балдер тим часом питав себе: «Чи є рація взагалі давати хлопчикові сюжет?»
Його син міг просто зиркнути на щось, і це закарбовувалося в його свідомості – то чи варто батькові обирати замість нього, що йому слід малювати? Авґуст, очевидно, тримає в голові тисячі власних образів. Можливо, таріль і кілька фруктів його зовсім не цікавили. Балдер знову спитав себе: «Може, хлопчик через світлофор намагався виявити щось цілком конкретне?» Малюнок не був просто випадковим маленьким спостереженням. Навпаки, червоне
