імператорською радою. Зважте, ваша вельможносте, що розрив Реданією дипломатичних стосунків – то акт недружній, і важко розраховувати на те, аби рада проголосувала за екстрадицію осіб, які шукають притулку, якщо екстрадиції цієї бажає недружня країна. Це була б безпрецедентна справа… Хіба що…
– Хіба – що?
– Хіба що створити прецедент.
– Не розумію.
– Якщо королівство Реданія було б готовим видати імператору його підданого, схопленого тут посполитого злочинця, імператор і його рада мали б підставу відвзаємнити той жест доброї волі.
Дійкстра довго мовчав, справляючи враження, що дрімає або думає.
– Про кого йдеться?
– Прізвище злочинця… – Амбасадор удав, що намагається пригадати, врешті сягнув у саф’янову теку за документом. – Вибачте, memoria fragilis est[15]… Ось. Такий собі Кагір Мавр Диффрин еп Келлах. На ньому важкі звинувачення. Розшукується за вбивство, дезертирство, raptus puellae[16], насильство, крадіжку й фальсифікацію документів. Утікаючи від гніву імператора, дременув за кордон.
– До Реданії? Далекий він обрав шлях.
– Ваша вельможносте, – легенько усміхнувся Шілярд Фітц- Естерлен, – також не обмежує своїх інтересів виключно Реданією. Я не маю і тіні сумнівів, що якби злочинець виявився схопленим у будь-якому з союзницьких королівств, ваша вельможність знав би про те з рапортів своїх чисельних… знайомих.
– І як, кажете, зветься той злочинець?
– Кагір Мавр Диффрин еп Келлах.
Дійкстра мовчав довго, вдаючи, що шукає у пам’яті.
– Ні, – сказав нарешті, – не ловили нікого із таким іменем.
– Справді?
– Моя memoria не буває fragilis у таких справах. Мені шкода, екселенце.
– Мені також, – холодно промовив Шілярд Фітц-Естерлен. – Особливо тому, що взаємна екстрадиція злочинців не здається мені у таких умовах можливою. Не стану більше стомлювати своєю присутністю вашу вельможність. Зичу здоров’я та успіхів.
– Навзаєм. Прощавайте, екселенце.
Амбасадор вийшов, виконавши кілька складних церемоніальних уклонів.
– Поцілуй мене у sempiternum meam[17], хитрун, – буркнув Дійкстра, схрещуючи руки на грудях. – Орі! Вилазь!
Секретар, червоний від довго стримуваного кахикання і кашляння, показався з-за портьєри.
– Чи Філіппа все ще сидить у Монтекальво?
– Так, кхи-кхи. Із нею – пані Ло-Антіль, Мерігольд і Мец.
– За день-два може вибухнути війна, за мить кордон на Ярузі запалає, а вони сховалися десь у дикому замку! Бери перо, пиши. Люб’язна моя Філь… Холера!
– Я написав: «Дорога Філіппо».
– Добре. Пиши далі. Може, зацікавить тебе, що дивак у шоломі із пір’ям, який на Танедді настільки ж таємниче зникнув, як і з’явився, зветься Кагір Мавр Диффрин і що є він сином сенешаля Келлаха. Дивну
Пам’ять – крихка (
Викрадення дівчини (
Назавжди моє (
