попри молодий вік, Наумова – курець зі значним стажем.
– Епілепсії я тут не спостерігаю.
Я закліпав:
– Е…
Наумова знову смикнула кутиками губ. Її зелені очі нагадували мені напівзогнилі виноградини. Водночас захриплий голос, що різав вуха, й відверта, заледве не хамська манера розмовляти, через яку зводило м’язи від бажання скривитися, в ту мить здалися мені медом. По-моєму, я навіть усміхнувся.
– А як же те, що написав Паламар?
– Іноді навіть дуже хороший лікар воліє за краще черкнути в діагнозі «епілепсія», ніж заперечити її наявність. Ніхто не хоче брати на себе відповідальності, якщо раптом… ну… – Наумова зробила невиразний жест рукою, – станеться напад. Ви ж знаєте, люди тільки й чекають, щоб спустити на лікаря всіх собак. – Я рухом голови показав, що в курсі. Вона продовжила: – У вашого сина немає й не було епілепсії, і я не бачу причин для її появи. Хоча… – жінка тицьнула пальцем в одну з електроенцефалограм; я підсунувся до краю стола, так наче міг щось розібрати в покручених лініях і цифрах на тонкому глянсуватому аркуші, – я бачу підозрілу активність.
– Підозрілу активність?
– Так.
– Що це означає?
– Не знаю, – без заминки відповіла вона.
– Як це ви не знаєте?
– Це не епілепсія, щось інше.
– Тобто ви не можете сказати, що саме? – мої слова прозвучали якось не так. Не те щоб грубо, ні, але якось на кшталт «саме на це я від вас і очікував, ви занадто кістлява, щоб хоч щось напевне знати в цьому житті».
– Людська голова – це чорний ящик, – розвела руками психоневролог. – Припускаю, що у вас на думці: нібито я недостатньо компетентна, але достатньо безцеремонна, щоб у цьому зізнатися. Воля ваша. Я віддам роздруківки. Можете показати їх будь-якому іншому дитячому неврологові. Просто ви мусите зрозуміти: електроенцефалограф не є ідеальним вимірювальним приладом. Він не відкриває доступ до кожного окремого нейрона, а тому нам, неврологам, нерідко доводиться ворожити на кавовій гущі. Відхилення на ЕЕГ ще не слід визнавати ознакою епілепсії. Функціональний стан головного мозку може бути цілком нормальним навіть у разі частих нападів. І навпаки – наявність епілептиформних змін далеко не завжди вказує на серйозні розлади мозкової діяльності. Те, що зафіксовано тут, – вона знову торкнулася схожими на сухі галузки пальцями розкладених на столі аркушів, – може бути і доброякісною епілепсією, і просто якимись незначними відхиленнями, які з віком минуть. Але я гарантую: стійкої схильності до виникнення хоч скільки-небудь серйозних нападів у вашого хлопця немає.
– Добре, – я видихнув. – То що нам робити?
– Нічого. Звісно, ви маєте право проігнорувати мої слова й послухати лікаря… – вона зазирнула в історію хвороби, – Паламара. Але я не бачу жодних підстав присаджувати Теодора на «Фінлепсин». Не раджу давати йому будь-які пігулки взагалі. Спостерігайте. Просто спостерігайте за ним.
– На
