Я б і не хотів, щоб ти зараз почав думати про свій пістолет. Але ж ти думаєш, правда?» Складалося враження, що Хартсфілд вловив думки Ходжеса про самогубство і намагався штовхнути його за грань. З Олівією Трелоні спрацювало, то йому сподобалося.
– Коли я починав з тобою працювати, – згадує Піт, – ти мені сказав, що рецидивісти подібні до турецьких килимів. Пам’ятаєш?
– Авжеж. – Цю теорію Ходжес виклав багатьом поліцейським. Слухав його мало хто, і, судячи зі знудженого погляду Ізабель Джейнз, вона належала до більшості. А от Піт – ні. Він його почув і зрозумів.
– Вони раз у раз відтворюють той самий орнамент. Не зважай на дрібні розбіжності, казав ти, – і шукай на споді подібності. Адже і в найхитріших – як у того Шляхового Джо, який убивав жінок на придорожніх зонах для відпочинку, – у голові наче перемикач заїв на повторі. Брейді Хартсфілд був знавцем самогубства…
– Він був архітектором самогубства, – говорить Холлі. Вона не підводить очей від газети, по її чолі пролягла зморшка, обличчя ще блідіше, ніж завжди. Розпрощатися з Хартсфілдом для Ходжеса було непросто (урешті він таки зміг – припинив навідувати сучого сина в палаті мозкової травматології), а для Холлі – ще важче. Він сподівається, що вона не з’їде назад і не почне знову палити, хоча не дивно було б, коли б почала.
– Хоч як називайте, а орнамент є. Боже, та він рідну матір довів до самогубства.
Ходжес нічого на це не сказав, хоча завжди сумнівався в переконаності Піта, що Дебора Хартсфілд покінчила з життям, коли дізналася – можливо, випадково, – що її син – той самий Мерседес-Кілер. З одного боку, у них немає доказів, що місіс Хартсфілд в принципі про це дізналася. З іншого: щуряча отрута, яку випила жінка, – доволі гидкий спосіб піти з життя. Можливо, Брейді убив свою матір, але й у це Ходжес не дуже вірить. Коли вже той когось любив, так це маму. Ходжес вважає, що отрута призначалася для когось іншого… може, взагалі не для людини. Розтин показав, що її підмішали в котлету для гамбургера – а коли собаки щось люблять, так це хорошу грудку сирого фаршу.
У Робінсонів був собака – славний вухатий песик. Брейді, мабуть, не раз бачив його, стежачи за домом Ходжеса, бо Джером зазвичай приходив косити траву разом із собакою. Отруту, можливо, хотіли підсунути Оделлові. Цим міркуванням Ходжес так і не поділився з Робінсонами. Та й і з Холлі теж. Може, це й дурня, але, на думку Ходжеса, не більша, ніж ідея Піта, що мати Брейді сама отруїлася.
Іззі відкриває рот, потім закриває, коли Піт підіймає руку, щоб її зупинити, – усе ж він у їхній парі старший, і то не на один рік.
– Іззі збирається сказати, що у випадку з Мартіною Стовер – це не самогубство, а вбивство, але, мені здається, цілком може бути, що це ідея Мартіни чи що вони з матір’ю разом розробили цей план і домовилися. Що в моїх записах дає подвійне самогубство, хоча в офіційному звіті так написати буде не можна.
– Гадаю, ви перевірили, як справи в інших постраждалих у центрі? – питає Ходжес.
– Усі
