його на обходах, а Брейді в нього – зірковий пацієнт. Лікар дивується, наскільки його стан покращився.
– Він міг би взагалі так і не вийти з коматозного стану, – казав Бабіно невдовзі після того, як вона прийшла працювати у «Відро». Головний лікар зазвичай дуже холоднокровний, а коли говорить про Брейді, то майже радіє. – А тепер погляньте на нього! Він уже може ходити на короткі відстані – з допомогою, звичайно. Може сам їсти, може словами чи жестами відповідати на прості запитання.
Також він схильний попадати собі в око виделкою, могла б додати Скапеллі (але не додає), а його «словесні» реакції їй звучать як «вава» і «ґуґу». Ну і ще питання відходів. Надягни йому памперса – стримуватиметься. Зніми – намочить ліжко, і до ворожки не ходи. Коли може, то туди й велику потребу справить. Наче все розуміє. І вона переконана: він розуміє.
І він усвідомлює ще дещо – тут сумніву бути не може: він розуміє, що Скапеллі його не любить. Саме того ранку, після огляду, коли лікар Бабіно мив руки в санвузлі при палаті, Брейді підняв голову, подивився на медсестру й зігнув руку до грудей. Склав пальці в слабкий, тремтливий кулак. Із кулака поволі піднявся середній палець. Спочатку Скапеллі просто не зрозуміла, що це вона бачить: Брейді Хартсфілд показує їй середній палець. Потім, коли звук води припинився, на її формі раптом відірвалися два ґудзики і показалася середина коригувального ліфчика «Playtex». Вона не вірила пліткам, які чула про цього покидька, але зараз… Він посміхнувся. Вишкірився на неї.
Тепер вона іде до палати 217, а над головою в неї пливе спокійна музика з колонок. На ній запасна форма – рожева, яку Скапеллі тримає в шафі і не дуже любить. Вона дивиться на всі боки, чи ніхто її не помітив, вдає, що роздивляється графік стану Брейді на дверях (раптом хтось її бачить), – а потім прослизає в палату. Брейді сидить у кріслі біля вікна, де й завжди. Він вбраний в одну зі своїх чотирьох смугастих сорочок і джинси. Волосся в нього зачесане, а щоки гладенькі, мов у немовляти. Значок на кишені свідчить: «Мене поголила медсестра Барбара!»
«Живе, як той Дональд Трамп! – думає Рут Скапеллі. – Убив вісім людей, скалічив хто зна скількох, хотів знищити тисячі дівчат-підлітків на рок-концерті, а тут сидить паном, і йому спеціальний персонал їсти носить, обпирають його, голять. Йому масаж роблять тричі на тиждень! На водні процедури чотири рази на тиждень водять, у гарячій ванні воно сидить!»
Та де там – як Дональд Трамп! Де ж пак. Скоріше як той шейх на Близькому Сході, де нафти багато.
А якщо вона скаже Бабіно, що він їй середній палець показав?
«Та ні, – скаже він, – не може такого бути, сестро Скапеллі. То ви бачили всього-на-всього неусвідомлений судомний рух. Він досі ще не здатний до мисленого процесу, який міг би привести до такого жесту. Та коли й міг би, чи став би він вам показувати такий жест?»
– Бо я тобі не подобаюся, – каже вона, нахиляючись уперед; її руки впираються в прикриті рожевим халатом
