з-під розкуйовдженого чуба:
– А що ж я, по-вашому, роблю?
– Можна я?
Том Сауберс, ветеран фізіотерапії завдяки походу на один ярмарок вакансій шість років тому, відсуває руку Ходжеса вбік. Знімає рукавичку й береться пальцями за коліно. Міцно.
– Ой, Господи! Бля, боляче!
– Знаю, – каже Том. – Тут нічого не вдієш. Перенесіть якомога більше ваги на здорову ногу…
Ходжес так і робить. «Шевроле малібу» з латками нудночервоної фарби знову поволі проїжджає повз них – тепер уже вниз із гірки. Водій знову обдаровує їх довгим поглядом – і розганяє машину.
– Попускає… – каже Ходжес. – Дякувати Богу за маленькі приємності.
Ногу справді відпустило, а от живіт горить і спина болить, як побита.
Том стурбовано на нього дивиться.
– У вас точно все гаразд?
– Так. Просто ногу звело, та й усе.
– А ще може бути тромбоз глибоких вен. Ви ж уже не хлопчик, Білле. Вам треба перевіритися. Якби при мені з вами щось сталося, Піт мені б ніколи не пробачив. І сестра його теж. Ми так вам зобов’язані!
– Усе під контролем, завтра мені саме до лікаря, – каже Ходжес. – А тепер рушаймо звідси. Такий холод.
Кроків два-три він ще робить шкутильгаючи, після чого біль під коліном залишає його остаточно і він може йти нормально. Нормальніше за Тома. Того квітнева зустріч із Брейді Хартсфілдом у 2009 році нагородила кульгавістю на все життя.
13
Коли Ходжес дістається додому, шлункові легшає, а от сам він втомлений, як собака. Останніми днями він швидко стомлюється і пояснює це для себе паршивістю апетиту – але все ж не до кінця цього певний. Дорогою з Рідждейла в нього в кишені двічі билося скло і кричали діти, але за кермом він ніколи не бере слухавку, частково тому, що це небезпечно (не кажучи про те, що законами штату заборонено), а більше – тому, що не хоче бути рабом цієї штуки.
До того ж не треба бути чарівником, щоб знати, від кого прийшло щонайменше одне з повідомлень. Він береться за телефон лише тоді, коли вже повісив куртку в шафу в передпокої й злегка промацав внутрішню кишеню, перевіряючи кришечку від бінокля – чи справді вона на місці.
Перше повідомлення прийшло від Холлі:
Нам треба поговорити з Пітом і Ізабель, але спочатку зателефонуй мені. Маю? до тебе.
Друге – не від неї:
Доктор Стамос має до вас термінову розмову. Вас записано на 9:00 завтра. Будь ласка, з’явіться на прийом!
Ходжес дивиться на годинник і бачить, що, хоча здається, ніби від ранку вже минув місяць, лише п’ятнадцять хвилин на п’яту. Телефонує до кабінету Стамоса, слухавку бере Марлі. Він одразу впізнає її за бадьорим голосом, який серйознішає, щойно Ходжес каже своє прізвище. Він не знає, які результати аналізів, але вони, вочевидь, недобрі. Як колись сказав Боб Ділан, для того щоб знати, звідки вітер, синоптик не потрібен.
Він
