вихід на пенсію. Відбуватиметься все в «Raintree Inn», отам, аж біля аеропорту. Там і Ходжес відзначав свою пенсію, тільки тепер він питиме значно менше. А може, взагалі не питиме. Коли він працював у поліції, в нього були деякі проблеми зі спиртним, частково через це розпався його шлюб, але зараз його смак до алкоголю послабився. І стало легше. Колись він читав такий науково-фантастичний роман – «Місяць – суворий господар». Щодо місяця важко сказати, але Ходжес готовий під присягою свідчити, що віскі – ото справді суворий господар, і в космос літати не треба. Він замислюється над цим, гадає, чи не відписати Пітові, але відкидає цю думку і встає. Велика сила – старі звички.
Жінку на рецепції, судячи з бейджика, звати Марлі. На вигляд їй років із сімнадцять, і вона осяває його бадьорою спортивною усмішкою:
– Він скоро вас викличе, містере Ходжесе, обіцяю. Ми зараз просто трошечки затримуємося. Такий оце понеділок.
– Понеділок – день важкий, – відказує Ходжес. Вона дивиться немов крізь нього.
– Я на секундочку вийду, добре? Треба зателефонувати.
– Добре, – каже вона. – Тільки далеко від дверей не відходьте. Я вам махну, якщо вас викликатимуть.
– Домовилися. – Ходжес зупиняється коло дами з книжкою. – Що, гарний роман?
Пані підводить очі:
– Ні, але дуже енергійний.
– От і мені казали. А кіно ви бачили?
Вона змірює його здивованим і зацікавленим поглядом:
– А що, є й кіно?
– Так. Вам варто пошукати.
Не те що Ходжес сам його дивився, але Холлі Джібні – раніше асистентка, а тепер повноцінний партнер, пристрасна кіноманка від часів свого важкого дитинства, – намагалася затягти його на сеанс. Двічі. Саме Холлі поставила йому на телефон рингтон із розбиванням скла. Їй це видавалося прикольним. Ходжесові теж… попервах. Тепер цей звук його дратує. Він пошукає в Інтернеті, як воно замінюється. Як він виявив, в Інтернеті можна знайти що захочеш. І корисне. І цікаве. І смішне.
А є жахливе лайно.
2
Мобільник Піта дзвонить двічі, і ось уже старий колега на зв’язку.
– Гантлі слухає. Ходжес каже:
– Слухай уважно, бо тебе, мабуть, потім про це все питатимуть. Так, я на вечірку приїду. Так, після їжі я зроблю кілька зауваг, смішних, але не вульгарних, і скажу перший тост. Так, я розумію, там будуть і твоя колишня жінка, і нинішня пасія, але, наскільки мені відомо, стриптиз ніхто не замовляв. Якщо хтось на таке здатний, то це Гел Корлі, бо він дебіл, то питати треба йо…
– Білле, стій. Я не про вечірку.
Ходжес одразу замовкає. Справа не в голосах, які становлять звукове тло на тому кінці, – точно поліцейські голоси, він це відчуває одразу, навіть не розуміючи, про що вони говорять. Ні, зупиняє його інше: Піт назвав його Біллом, а це точна прикмета: справи лайно, і то не на жарт. Спочатку на думку Ходжесові спадає
