ми відчуваємо, як поводимося, чого досягаємо.
У 2010 році часопис Wired писав: «Секрет здоров’я та щастя? Здорові й щасливі друзі… Медичні дослідження, що провадилися понад півроку, довели неймовірну силу соціальних зв’язків».
На жаль, багато людей встромляють голову в пісок та поводяться так, ніби нині 1950 рік. Нам притаманно романтизувати свою незалежність, а самостійність для нас – це чеснота. На мою думку, такий погляд може занапастити вашу кар’єру.
Самостійність – це рятувальне коло з піску. Люди, які не вміють мислити і діяти в умовах взаємозалежності, можуть бути непоганими працівниками, але вони ніколи не стануть лідерами чи командними гравцями. Їхня кар’єра так і не зазнає розквіту.
Дозвольте навести один приклад. Працюючи у компанії Deloitte, я займався розробкою проекту для найбільшої медичної організації країни Kaiser Permanente. Мені часто доводилося бувати в її штаб-квартирах у Сан-Франциско та Лос-Анджелесі, а додому в Чикаго я потрапляв тільки у вихідні.
Тоді я вже розумів, що робота у консалтинговій компанії – це лише двері, через які можна потрапити в інші сфери діяльності. Оскільки я часто бував у Лос-Анджелесі, у мене з’явилася думка випробувати свої сили в індустрії розваг. Я не ставив якихось конкретних цілей. Я лише знав, що мене цікавить ця сфера, і коли настане час рухатися далі, я можу з’явитися в Голлівуді, вже маючи широке коло контактів.
Рей Ґало, мій найкращий друг з коледжу, працював у Лос-Анджелесі адвокатом, тому я зателефонував йому, аби отримати пораду.
– Привіт, Рей! Чи знаєш ти когось в індустрії розваг, з ким би я міг порадитися щодо роботи? Можливо, я би міг запросити когось на обід?
– Є один хлопець. Його звати Девід. Я познайомився з ним через спільних друзів, які також навчалися у Гарварді. Зателефонуй йому.
Девід – розумний бізнесмен, у якого були певні зв’язки в Голлівуді. Зокрема, він підтримував тісний контакт зі своєю колишньою однокласницею, яка тепер була топ-менеджером однієї зі студій. Я сподівався, що мені випаде можливість познайомитися з ними обома.
Я запросив Девіда на чашку кави до кав’ярні під відкритим небом у Санта-Моніці. Він був одягнений надто елегантно. Я вдягнув костюм та краватку, як і годиться пристойному консультантові.
Після тривалої бесіди я спитав Девіда:
– Я планую переходити в індустрію розваг. Чи знаєш ти когось, хто міг би порадити мені щось корисне?
Я був близьким другом його друга, тому мені здавалося, що таке запитання цілком доречне.
– Так, я знаю одну жінку, – відповів він. – Вона топ-менеджер компанії Paramount.
– Чудово, я б хотів з нею познайомитися, – радісно озвався я. – Ти би не міг організувати нам зустріч? Можливо, надішлеш їй електронного листа?
– Ні, – холодно відповів він.
Я був вражений, і вираз мого обличчя не міг цього приховати.
– Кейт,
