це було?.. і де? – він змахнув рукою кудись удалину; зовсім в інший бік, машинально відзначила Ева. – Але зовсім уникнути психологічного пресингу вам буде тяжко. А ви ще такі молоді, Єво Миколаївно. Перепрошую за нетактовність, скільки вам років?.. тридцять п’ять?.. тридцять шість? Ви маєте чудовий вигляд.
Він точно знав, скільки їй років. Якщо не пам’ятав, то, зрештою, в нього під носом лежить її досьє. Мабуть, хоче, аби вона сама нагадала… який завтра день. Не дочекаєтеся.
Ева мовчала. Роздивлялася фігурку. І де вони бачили таких шипастих драконів?
Цивіл помітив її погляд:
– Гарна цяцька, правда? Вислухайте, будь ласка, ще одну пораду. Після поховання вам буде краще відразу ж поїхати до Зрізу. Там легко сховатися, уникнути небажаної уваги до себе, та й відпочинете заразом… Ми повністю фінансуємо вашу путівку за найвищим розрядом. Коли ви востаннє були в Зрізі?
Вона знову промовчала. Він не міг не знати, коли.
– Люблю Зріз, – замріяно промимрив співробітник. – А діти від нього взагалі у захваті. Зрештою, як не крути, несправедливо, щоб подібними благами користувалося обмежене коло людей. У цьому безсумнівна перевага демократії над диктатурою…
Він прокашлявся. Низько опустив голову, озираючи пляму на краватці; скривився. Заговорив, не дивлячись, наче всоте формулював щось давно обговорене й вирішене:
– А повернетеся вже в інше місто, під іншим іменем, житло й працевлаштування вам гарантовані. Програма захисту свідків, може, чули про таку? Коштує дорого, але в нашому випадку, повторюю, відомство почуває себе зобов’язаним… Та ви й справді якимось чином свідок.
Остання фраза була жартом. Судячи з його власного негучного сміху.
За сміхом виникла пауза. Таку чемні господарі розігрують для гостей, що засиділися, перед тим, як прощатися. Дивно. Так, розмова затяглася трохи довше, ніж зазвичай у цьому кабінеті (а може, їхні кабінети всі однакові, з драконами й фотокартками в тезелітових рамках?), але ж допит, по суті, ще й не починався.
– До речі, – кинула вона першу кулю. – Ви хотіли запитати мене щось стосовно смерті мого батька. Починайте.
Цивіл з нерозумінням глянув на неї:
– Що?.. ні, це непотрібно. Обставини смерті полковника Роверти, на щастя, питань не викликають. Мета нашої зустрічі – окреслити шлях до захисту вашого приватного життя, і я радий, що ми так швидко порозумілися. Повторюю: нам дуже шкода, що так вийшло. Ви можете розраховувати на всебічну допомогу, Єво Миколаївно.
Навіть так. Ну що ж. Це вже нічого не змінює.
– Дякую, – Ева сліпучо всміхнулася. – Я рада, що про моє приватне життя так палко турбуються. Але ви помиляєтеся: екзамени у розпалі, і звільнити зі школи єдиного вчителя з основного предмета керівництво фізично не в змозі. А плітки колег та сусідів якось переживу. І ще: я не люблю Зріз. У вашому досьє має бути записано.
У чому безсумнівна перевага демократії над
