що намочить крила і впаде. Але ж можна літати високо!
Мені подарували водні крила! Красиві, білі, великі, з перами, тільки важкі. Вони працюють від сонця. Якщо я гарно навчуся, буду переганяти Драго просто по воді! Але треба щоб став штиль. Я сиджу на мурі фортеці, дивлюся й чекаю. І пишу тобі листа.
Мало не забула бо Роза буде сварити. Екзамени я склала добре. Сеньйор Річес сказав у мене великі здібності, особливо до мов. А тепер у мене канікули й можна не вчитися.
Чому ти до мене не приїжджаєш? Тільки не пиши що в тебе справи. У мене теж справи. А такого довгого листа тобі написала! А твої листи всі короткі. Шкода.
Драго переказує тобі вітання. А я цілую.
РОЗДІЛ ІІ
Панянки були переважно худі й довгоногі. Втім, траплялися й порівняно кругленькі, перетягнуті пасками, наче сосиски: ці перед зйомками затягували паски ще сильніше і клялися: «Я схудну!». Напевне, хтось із організаторів не любить худеньких, інакше пампушок відсіювали би ще на вході, біля вагів із зростовимірювачем і бадьорим голоском, який радив довгоногим чаплям звернути увагу на харчування. Недовгоногим це не допомагало, і вони гуртом рюмсали у вестибулі.
Найстаршій панянці було років п’ятнадцять. Однак усі вони старанно зображали досвідченість і сексуальність. У деяких виходило переконливо. У більшості – смішно. А на фото, чорт забирай, мало дивитися щонайменше гарно.
– Марь-Іванно! – гукнув під руку якийсь ідіот; вона зіпсувала кадр і сердито обернулася. – Вітьок швейцарську бленду продає. Тобі не треба? Недорого.
– А пішов ти! – повідомила вона.
Панянки рушили нескінченним потоком; кожній дозволялося зайняти перед камерою чотири звабливі пози, одна з яких усе одно йшла котові під хвіст, оскільки треба було зняти портрет. Хотілося палити. Хотілося наклацати портретну галерею цих дуреп такими, які вони є насправді: наприклад, з риб’ячими фізіономіями, увіткнутими в люстерка перед виходом на подіум. А тоді послати усіх на фіг.
Ага. І перебиватися випадковими гонорарами, на тлі яких дурна Толікова інтернет-контора – найстабільніше джерело прибутку. Поки грант не скінчиться.
– Перерва! – голосно крикнув хтось невидимий.
Панянка, чия черга крутитися перед фотографом як раз надійшла, видала тихе виття, стрясаючи кулачками з кривавими нігтями великих пальців назовні. Так тобі й треба: Марічка не втрималася й сфотографувала. А що, класний кадр, покажемо Толіку. Він поставить. І соплі розвісить від захвату.
– Ні, Марічко, справді, – спритно підскочив ідіот. – Бленда – супер! В «Об’єктиві» така знаєш на скільки тягне?
Вона спромоглася на нього глянути і начебто впізнала: кілька разів зустрічалися на зіркових тусовках і пресухах. Здається, він з якогось ілюстрованого журналу… дивно, адже там непогано платять. Мабуть, погнали.
– Чого ж собі не взяв? – поцікавилась вона.
Він
