Вже шоста година! Пошли ти їх усіх на…
Послати хотілося його самого, але Марічка чудово розуміла, що це нічого не дасть. А ситуація ставала небезпечною: щохвилини Толікові вибрики віднімали в неї все більше балів і щедро додавали їх Василю-Миколі. Треба щось робити. Клац. У повний зріст. І ще раз. Тепер портрет…
– Слухай, – мовила вона пошепки, скориставшись мікроскопічною паузою між дівулями, – будь людиною, йди вниз. І чекай мене там, тут уже недовго залишилося. Добре?
Він начебто припинив нудити, і, закріплюючи успіх, Марічка кинула скоромовкою:
– До сьомої маємо встигнути. Без нас не почнуть.
Хотілося палити. Страшенно.
– Катя телефонувала! – повідомила з кухні мама.
– Ага, – відгукнувся він.
Пішов у душ. Сьогодні він уже був у душі двічі: вранці й після тренування, – але в таку спеку досить пробігти вулицею, і від футболки несе, як з роздягальні на зборах, ніякі антиперспіранти не допомагають. До речі, мама випрасувала білу сорочку чи, як завжди, забула? Треба нагадати, ще є час.
Часу було достатньо, щоб пройти кільканадцять білетів з літератури. Спрямувавши тугі струмені собі на плечі, Стар залізно вирішив так і зробити. Скласти іспит краще за всіх у класі! А чом би й ні, йому це не складно. Головний затик – вірші. Особливо той довгий, про війну, з п’ятого білета. От із нього й почнемо.
Закрутив кран і, не втримавшись, глянув у дзеркало. Бреше він усе, цей психований Бейсик, і тіпа-правдиві його джерела теж брешуть. Про те, ніби у малих чоловіків завжди більший, ніж у високих, – повна фігня, маячня в надії на прихильність Відкривачки. А Марісабель хихикала, бо дурна. Всі вони дурні, малолєтки сопливі. Всі до одної.
Обкрутившись рушником, Стар вийшов із ванної кімнати. І ледь не зіштовхнувся з мамою; в її руках, затиснута між двома ганчірками, парувала величезна каструля. Знову стало спекотно. Мама скрикнула, відступивши на крок:
– Сергію!
– Я не хотів. Попередила б, чи що.
– Міг би обваритися! Це компот. Віднеси на балкон. Тобі Катя телефонувала.
– Вже знаю, – він акуратно перехопив із її рук ганчірки; праву долоню відразу ж обпекло крізь витерту тканину. – Чорт! Навіщо я тобі рукавиці подарував?
– Вона знову телефонувала. І просила передзвонити.
– Їй треба, хай дзвонить. Ти мене пропустиш чи як?
Мама відступилася, і Стар на простягнутих руках поніс каструлю з компотом по коридору. Гаряча пара миттєво зіпсувала весь ефект від прохолодного душу; гаразд, перед тим як вийти, заліземо ще раз. У дверях вітальні він обернувся:
– Випрасуй сорочку, мам! Чуєш?
Залишивши компот холонути (ха-ха!) на балконі, Стар пройшов до себе в кімнату. Увімкнув дзижчалку-вентилятор: голосно загуло, на стінах зашурхотіли кутики плакатів із гравцями Ен-Бі-Ей, але прохолодніше в тісному тамбурі з вікнами на сонце не стало. Стар виліз із
