якій не було ні гір, ні річок, ні міст чи доріг. Нічого, крім еквадорського кордону та… вулканів. Розлоге біле поле, що позначало територію Еквадору, було щедро всіяне маленькими трикутниками. Виглядало як щось неймовірне! На якийсь час я навіть утратив апетит, а таке зі мною трапляється вкрай рідко. На звичайних географічних картах і атласах, зазвичай, позначають усього кілька найвищих вулканів. Затерті серед сотень інших назв, позначок і рисочок, ті імена не несуть ніякої інформації. Вони не справляють того приголомшливого враження, яке справила на мене карта вулканів на стіні в ресторані.
– Еквадор – це не країна, – прошепотів я сам до себе, – це просто якась порохова бочка. Справжнісіньке царство вулканів…
Однак серед еквадорців співіснування з такою кількістю смертельно небезпечних сусідів не викликає великого занепокоєння, тривоги чи страху. Люди, схоже, цілком звиклися з думкою, що одного дня земля може вибухнути у них під ногами, а з неба почне падати каміння. Вони сидять у кафе, з насолодою палять дешеві цигарки, без поспіху цмолять міцну каву чи гіркувате пиво та спокійнісінько обговорюють останній землетрус або ж сперечаються про дату наступного виверження того чи того вулкана. Дітей у школах ще змалечку вчать, як поводитись у разі потужних підземних поштовхів – точно так, як у нас в Україні навчають першачків правильно переходити дорогу. У кожній будівлі, в одному з проходів, обов’язково висить спеціальний знак: літера «S» на тлі скісних зелених смуг із написом «Zona seguridad de sismos».[48] Такий знак – то вказівка на наявність у цій стіні основних несучих опор будівлі. Саме в таких місцях рекомендують ховатися, якщо землетрус застукав вас зненацька. І лише тоді, коли поблизу немає жодних сховищ, позначених літерою «S», слід вибігати на вулицю.
Усе це наштовхнуло мене на думку, що для людини не існує почуття абсолютного страху. Багато еквадорців живуть у постійному напруженні, підставляючи себе та своїх дітей реальній небезпеці. Проте жоден із них навіть і чути не хоче про те, щоб переїхати ближче до океану чи в будь-яке інше місце, тільки б подалі від грізного й вередливого Тунгурауа. Зміну місця проживання навіть не обговорюють! Якою б страшною не була небезпека, вона більше не викликає страх у людей, коли їм стає достеменно відомо, чого саме боятися і як із цим боротися, коли вона стає обов’язковим атрибутом повсякденного життя. Вулкан є, вулкан горить, і від цього нікуди не подінешся, тому замість того, щоб повсякчас перелякано хапатися за серце від кожного ледь помітного поштовху під ногами, краще сприймати все, як належне, та покладатися на долю – ось зразок міркувань людей, що населяють Анди довкола Тунгурауа.
Та все ж еквадорці – унікальний народ, думав я. Ось вони сидять переді мною, закачавши рукави сорочок, після важкого трудового дня, помаленьку п’ють своє пиво, веселяться, жартують, а за вісім кілометрів на північ від Баньоса палає пурпуровим полум’ям п’ятикілометровий вулкан, який одного дня може
Безпечна ділянка в разі землетрусу (
