бронюють готель десь за межами Стокгольма, куди з’їжджаються всі учасники засідання. Протягом дня у конференц-залі обговорюють нагальні питання, а ввечері викладачі й аспіранти перекочовують до готельного бару, де за келихами пива продовжують спілкування на вільні теми.
Черговий осінній PhD-meeting департаменту Промислової екології призначили на 13–15 жовтня 2008 року. Все б нічого, якби не Ед, якому я пообіцяв, що буду best man’ом, і оте його раптове весілля, яке мало відбутися… в неділю, 12 жовтня.
Життя поставило мене перед непростим вибором. Я не міг відмовити Едові, не міг покинути товариша на самоті в такий скрутний період його життя – у ніч із 12-го на 13-е друзяка розраховував на мене. З іншого боку, вранці 13-го жовтня я мусив бути присутнім на тому клятому PhD-meeting і доповідати про те, як просувається робота над не менш клятою дисертацією. Опинитися відразу в двох місцях не було ні найменшої змоги.
Щоправда, десь у надрах підсвідомості ще жевріла надія. Я зайшов на сайт компанії «Аеросвіт» і розшукав розклад їхніх рейсів (до кризи ця авіакомпанія підтримувала постійне сполучення між Києвом і Стокгольмом). Несподівано моє серце пришвидшено забухкало, і я втямив, що фортуна, яка, в принципі, ніколи не полишала мене, цього разу вкотре виявила прихильність. Тієї осені «Аеросвіт» шість разів на тиждень літав до шведської столиці, однак тільки двічі відправлявся з Києва вранці, а саме: щосереди та… щопонеділка. За якусь секунду в голові виник геніальний план: у неділю, 12-го, я спокійно бенкетую на святкуванні шлюбу мого товариша в Рівному, приблизно опівночі заскакую до таксі та мчу на всіх парах до Києва (N. B.: треба буде заготувати спеціальну табличку «ВІН їде до Києва» та повісити за шворочку собі на шию, щоби гості сп’яну не переплутали та не заштовхали до таксі когось іншого замість мене), приблизно о четвертій ранку я в Борисполі, о 6:20 сідаю в літак до Стокгольма, о 8:40 приземляюсь в Арланді, стокгольмському аеропорту, приблизно до 9:30 встигаю доїхати до T-Centralen, центрального транспортного вузла шведської столиці. Засідання починається о 10:00, тому в мене буде ще аж півгодини, щоби дістатися до готелю, в якому проходитиме PhD-meeting. Звісно, такий вояж виллється у кругленьку суму, зате всі залишаться щасливими та задоволеними, а це – погодьтеся – найважливіше!
Щоправда, був ще один нюанс. Я мав дуже приблизне уявлення, в якому стані пришкандибаю на PhD-meeting після такого звитяжного акту героїзму: буйного бенкету, чотиригодинної поїздки до Києва та ранкового двогодинного перельоту.
Утім, я не дуже переймався, заспокоюючи себе тим, що мій організм і не таке витримував. А тому відразу забронював квитки.
Він почав боліти ще позавчора ввечері. Бісовий, триклятий, довбаний зуб! По-моєму, найгірше, що може трапитися в житті, – це зубний біль. Танталові муки, тортури інквізиторів – усе це лише комарині укуси порівняно з воістину диявольським винаходом за назвою «зубний біль», що переслідує людину від першого
