таки дійсно з цього з’їхали, – буденно зауважила дівчина.
Дженкінс погодився:
– Але я притьмом звикну знову. Боюся, в цьому й полягає справжній жах цієї звички. А ви, молодята, звернули увагу на годинник?
– Ні, – відповів Алберт.
Дженкінс показав на стіну над дверима до чоловічої й жіночої вбиралень. Вмонтований там годинник зупинився о 4:07.
– Усе сходиться, – сказав письменник. – Ми знаємо, що ми вже певний час перебували в повітрі, коли – назвемо це за відсутністю кращого терміна Подією – коли відбулася Та Подія. Сім хвилин по четвертій ранку за Східним часом – це 1:07 ночі за Тихоокеанським літнім часом. Отже, тепер ми знаємо, коли вона відбулася.
– Ух ти, як класно, – промовила Бетані.
– Так, – кивнув Дженкінс, чи то не помітивши, чи вважаючи за краще проігнорувати легкий призвук сарказму в її тоні. – Але щось з цим не так. Хотілося б мені, аби зараз було сонце. Тоді б я міг впевнитися.
– Що ви маєте на увазі? – запитав Алберт.
– Годинники – електричні, у всякому разі – не годяться. Тут нема електрики. Але якби вийшло сонце, ми могли б отримати бодай приблизне уявлення за довжиною і напрямком наших тіней, котра зараз година. Мій наручний годинник показує, що ось-ось за чверть дев’ята, але я йому не вірю. За моїми відчуттями зараз пізніше. Доказів цього я не маю і пояснити цього не можу, але що є, те є.
Алберт задумався. Подивився довкола. Знову подивився на Дженкінса.
– А знаєте, – мовив він, – так і є. Таке відчуття, що зараз майже обідній час. Ну, хіба не дурня?
– Це не дурня, – сказала Бетані. – Це просто джетлаг.[133]
– Я не згоден, – заперечив Дженкінс. – Ми, юна пані, летіли з заходу на схід. Будь-яка темпоральна дезорієнтація у тих, хто подорожує з заходу на схід, відбувається протилежним чином. Час їм здається ранішим, ніж насправді.
– Я хочу запитати у вас про дещо, що ви зауважили в літаку, – мовив Алберт. – Коли капітан сказав нам, що десь мусять бути й інші люди, ви промовили: «хибна логіка». Насправді ви сказали це двічі. Але мені його слова здаються досить переконливими. Ми всі спали, і ось ми тут. А якщо та штука трапилася о… – Алберт поглянув на годинник, – о 4:07 за Бенгорським часом, у цьому місті майже всі мусили спати.
– Так, – люб’язно погодився Дженкінс. – Тоді де ж вони?
Алберт розгубився:
– Ну…
Пролунав грюк, це Нік різко кинув слухавку одного з таксофонів. Той стояв останнім у довгому їх ряду; Нік уже перепробував усі.
– Щоб їм за… пастися, – промовив він. – Вони всі неробочі. Що платні, що прямого виклику. Браяне, ви сміливо можете додати до виразу «жодна собака не дзявкне» також «жоден телефон не дзвякне».
– То що ж нам тепер робити? – спитала Лорел. Сама почувши, як нещасно звучить її голос, вона відчула себе такою змалілою, такою зніченою. Поруч з нею повільно оберталася на місці Дайна. Схожа на тарілку радіолокатора в людській подобі.
Jetlag – десинхроноз, розладнання біоритмів людини в результаті швидкого перетинання декількох часових поясів.
