ви? – несміло сказав той – побоювався, щоб Сава знову не нагримав.
– Я розказав би, та точно і не вийде. Ми нібито окремо, а все одно разом. Оце тоді так і було.
– Та ні, якось не так, бо все те не сподобалося Тимчасовому уряду, он він теж до нас звертався, до українського народу, і просив не відриватися від Росії, – переглядав ті Універсали і їхній інтелігент, уже не згадуючи про панів. – Після того Тимчасовий уряд погодився на якихось умовах і треба було на ці умови переробити Універсал. Усе переробили, а тут заворушилися більшовики у Петрограді і хотіли владу забрати, але якраз змінився Тимчасовий уряд, які міністри самі повтікали, яких вигнали. Головою нового уряду став Керенський, а наших туди не взяли і наш Універсал відхилили. Оголосили свою владу і генеральних секретарів своїх поставили.
– Ото ж воно і є, одні своє, інші – своє, а Кіндрат утік з фронту та й каже: анархія настала, ніхто нікому не підкоряється. Він теж казав, що ми тут як у Бога за пазухою, і теж про грабежі розповідав. Козаки, ті, що на Дон з фронту повтікали, вже свого отамана вибрали і проти більшовиків воюють. А все за землю! Вона – головне! – аж хрипів Ковшар.
– Усе правильно ти кажеш, – погоджувався Сава, – отаман Каледін на чолі тих козаків.
– Саво, то ти казав, що ми зовсім самостійні, а Невжинський не так розказує, – добивався правди Левенець. – Хлопці, ясніше кажіть, коли знаєте, бо не пойму я вас!
– У жовтні більшовики в Петрограді владу захопили, і раднаркоми вже в них керують, а все те, про що ми говорили, було у минулому році. Зараз у Києві і Центральна рада, і більшовицька влада, і штаб київського військового округу від Тимчасового уряду. Кожен із них каже, що він є влада. Більшовики хотіли і тут владу у свої руки взяти, заколотили в Києві повстання, але проти них виступили всі сили і побідила Центральна рада. Після того був ухвалений новий Універсал і оголосили Україну народною республікою, – розказував впевнено Невжинський, поглядаючи на Саву, щоб той не розсердився, бува.
– Та я до того теж веду, тільки здалеку хотів, щоб усім було зрозуміло, – виправдовувався Сава. – Я ті Універсали і сам читав, – чухав потилицю та шкодував, що не він довів усе до кінця.
– А більшовикам не сиділося, почали з’їзд збирати, думали, що на ньому всі їх підтримають, для того делегатів своїх туди побільше ладнали. Як воно там було, але наші їх перехитрили і на з’їзді більшовики були в меншості. Тоді вони покинули з’їзд і переїхали в Харків, там і зібрали своїх делегатів, які їм підспівували, так і оголосили про встановлення радянської влади. І одразу їхній Раднарком висунув нашій Центральній раді ультиматум, у якому звинуватив її в розвалі фронту, у пропуску Україною козацьких військових частин з фронту.
– Ти дивись, які вони! Он воно як було! Матінко Божа! Та що ж творилося! Кажи, Архипе, далі, все розуміємо, нічого про таке не чули, далеко ми від Києва. Оце діла! Значить, Сава теж правий, доберуться й до нас… – аж задихнувся Левенець.
– Що ще говорити? Армію свою треба було створювати, не абияку, а сильну, а то в Києві Універсали
