біля самого краю тераси, й, завваживши мене, помахав складеною газетою.
Ясна річ, у ній було про те, що загинуло четверо.
– Доброго ранку! – бадьоро привітався він. – Американо?
Я кивнув, і хлопець-офіціант теж кивнув, розвернувся, неквапно почовгав до наливайки.
– Як справи? – запитав Ігор. – Маєте трохи втомлений вигляд. Не спалося?
Страшенно хотілося взяти його за барки, стусонути об дерево, перехилити через бильце, мордою якомога ближче до землі, приставити люфу до потилиці, і…
Я зітхнув. Якщо навіть це все-таки спецоперація, то він лише виконавець, й тоді всі ці речі дуже бажано проробляти не з ним.
– Але радий бачити вас живим та здоровим, – раптом посерйознішав Ігор. – Бо, знаєте, інколи такі, як ви, й до ранку не доживають.
– А… – дурнувато запитав я. – А що, я не один такий?
Ігор знов посміхнувся.
– Ясна річ, не один, – він кивнув й подивився у бік зниклого офіціанта. Ворушіння у тих краях не спостерігалося.
– Лише тут… – він на секунду замислився, трохи скривився й уточнив. – Лише зараз… я маю на увазі, у цьому році, вас таких було четверо. До першого я не встиг. Другий посміявся, покрутив біля скроні пальцем і пішов. Я сподівався, що подзвонить наступного ранку, але замість того почитав кримінальну хроніку. Прізвища там не називають, але з контексту ясно було, про кого мова.
– А… як?
– Ну як, як. Так, як і було в непорушеному майбутньому – зарізали. Лише на кілька годин пізніше. Про третього розповісти? Там цікавіше.
Я кивнув. Офіціанта не було.
– Він мав потонути, – продовжив Ігор. – У Дніпрі, під час купання. Попередження сприйняв серйозно, пообіцяв до води й не підходити, у човні не кататись, ванни не приймати. Сказав, кілька днів подумає, заразом і перевірить, чи я не збрехав. А тим часом триматиметься від будь-якої води подалі. Навіть з Києва поїде до родичів, давно, мовляв, збирався відвідати. У Черкаси.
– І?
– Виявилось, що в Черкасах є такий собі готельчик «Дніпро», а що люди там консервативні та небагаті, то старенькі мотоцикли «Дніпро» теж у вжитку. Не здивуюсь, якщо там поблизу ще якимось чином був магнітофон «Дніпро» і вболівальники з однойменного футбольного клубу. Гадаю також, що якби той дядько примудрився вийти сухим того разу, то на голову йому впала б ракета «Дніпро». Побудована у місті Дніпро.
Я гмукнув. Історія була, звісно, цікава, але цілком імовірно, що неправдива. Перевірити б… У принципі, це нескладно. Запитати в Ігоря точні дати, підняти міліційні зведення, взнати адреси, сходити, обережно розпитати когось із родичів… пара днів роботи.
Але якщо все це правда, то ці пара днів будуть дуже небезпечними.
– У принципі, щось схоже можна знайти у класиці, – просторікував далі Ігор, ще й каву присьорбував, наче йшлося не про дуже важливі речі. Втім, для кого як. Може, для нього й геть несуттєві. А для мене – ого-го-го, яка ставка велика.
Ризикнути?
