По спині жінки тоненькими цівками стікає холодний піт – яка ж складна для розуміння ця італійська мова. Поглядом просить допомоги в Галини. Подруга, відповідаючи синьйорі, миттєво змінює свою самовпевненість, з якою розмовляла з Дариною, на цілковиту покірність із мармеладними нотками в голосі.
– Si chiama Daryna, signora.[13]
– Daryna… – повторює за Галиною стара італійка, дивуючись з імені, якого ніколи раніше не чула.
А Даринина подруга, намагаючись випередити очевидне наступне запитання, поспішає скласти їй протекцію.
– Lei sa fare tutto![14] – Галина дивиться на синьйору, очікуючи від неї схвалення. Однак обличчя старої не освітлює жодна позитивна емоція чи бодай краплина зацікавлення. – Pulire, cucinare, stirare, lavare…[15] – Наступні слова, що на тлі всіх Дарининих вмінь не мали б звучати як її недолік, видає на одному видиху. – Solo che non parla l’italiano. Però lei imparerà… Presto.[16]
В очах синьйори миттєво спалахує відверте невдоволення й ще більше опускаються вниз кутики тонких губ. Вона демонстративно відвертається від українок, пронизує крижаним поглядом сина й, накульгуючи, виходить з кімнати.
– Molto presto,[17] – випалює їй навздогін Галина, рятуючи ситуацію. Вона, на відміну від страшенно переляканої й розгубленої Дарини, добре вловила не виказаний словами з причини соціальної вищості настрій господині помешкання: а чи не забралася б вона з мого дому з її вміннями туди, звідки з’явилася.
Алессандро дивиться на жінок і ніяково усміхається – він мамині настрої знає добре і від власної ідеї не відмовляється.
– Va bene. Va bene. Mia mamma si chiama signora Vittoria,[18] – говорить він, дивлячись на Галину, розуміючи, що в даний момент вона – перекладач для порозуміння з тією, яка усе вміє робити, але жодного слова італійською сказати не знає. Потім переводить погляд на Дарину.
– La Sua stanza si trova sopra. Se volete possiamo andare insieme. Gliela faccio vedere io…[19]
Алессандрове «якщо хочете» – всього лиш слова ввічливості в ситуації, коли його супровід не вияв бажання, а необхідність для усіх. Він прямує до виходу з вітальні, запрошуючи жінок йти за ним. Високими сходами підіймаються вгору, потрапляючи у невеликий коридор. Синьйор Тревізо відчиняє другі двері, Дарині одразу ж, як майбутній мешканці, простягає ключ і, не заходячи, залишає подруг самостійно ознайомлюватися з кімнатою. Дарина критично роздивляється те, що Алессандро назвав кімнатою і що насправді більше схоже на комірку. Тут у різних кутках нагромаджені пилосос, перевернуті старі стільці, валізи, вбрання, картини, дзеркало, килим. Диван завалено коробками, покривалами, подушками. У помешканні Тревізо їй виділили кімнату, де зберігається давно не використовуваний мотлох. Аби відразу знала своє місце у цій сім’ї. Дарина безмовно озирається по кімнаті. Галина удавано радісно падає на диван.
– О! Нормальний! Не прогинається! – Випробовує на міцність канапу. – Ех, і пощастило ж тобі! Казала я, що тут справжній санаторій! Та ще й з картинами. – Дотягується рукою до обрамленого морського пейзажу з самотнім човном посередині водної гладіні. – Знала б ти, де мені на початку довелося жити… У напівпідвальному приміщенні
Її звати Дарина, синьйоро (італ.).
Вона все вміє! (
Прибирати, готувати, прасувати, прати… (італ.).
От тільки італійською не говорить. Але вона навчиться… Швидко (італ.).
Дуже швидко (
Добре. Добре. Моя мама називається синьйора Вітторія (італ.).
Її кімната нагорі. Якщо хочете, я піду з вами й покажу… (італ.)
