плоду, всміхається сама до себе. Не уявляла собі, що колись на власні очі побачить, як ростуть на деревах цитрусові й оливки. Не мріяла навіть торкнутися гілочки оливкового дерева – одного з нащадків тих, серед чиїх пращурів у Гетсиманському саду Ісус молився до свого Бога-Отця. Єрусалимські дерева міцнокронні. Їм по дев’ятсот років. Наскільки давні оливки в горщиках у домі Тревізо, Дарина не уявляє. Стовбури у них тоненькі, і позаяк ростуть вони не у своєму природному середовищі, то міцними вони й не виростуть. Нехай і так. Навіть таке оливкове деревце за сприятливих кліматичних умов Буковини вона хотіла б мати у себе в Україні. У холоді теплолюбне дерево якщо й прийметься, то не плодоноситиме.
У житті все відбувається за законом рівноваги: пережиті прикрощі згладжуються радощами. Нехай навіть отакими зовсім маленькими, що виринають зі споглядання дозрілих оливкових плодів.
На розкладній сушарці розвісила випрану білизну. Понад дахами будинків задивилася на синю стрічку моря вдалині. Галина сказала їй, що море називається Лігурійським від назви регіону Лігурія. Сьогодні зранку з авто вона побачила його вперше. Загалом, вперше у житті побачила море.
За роботою час непомітно збіг до вечора. Дарина й забула, що сьогодні не обідала. З роботи повернувся синьйор Алессандро. Зустрілася з ним у коридорі першого поверху. Він кивнув їй головою, аби йшла за ним. На кухні показав залишене для неї на вечерю ризото – він так і сказав «risotto», а не рис і вказав на мийку з брудним посудом.
– Buon appetito![42] – побажав Алессандро і вийшов із кухні.
Дарина сіла за стіл й присунула до себе тарілку з їжею. З першого погляду круглий рис видався їй розвареним. Скуштувавши, зрозуміла, що з таким смаком ще не знайома. Ризото тануло в роті разом із маленькими шматочками червоної риби, що траплялися в ньому. Смачна вечеря як належна компенсація зазнаних нею сьогодні нервових переживань.
Перед сном бере в руки подарований Галею словничок. Шукає почуті незнайомі їй слова. Згадує ранковий конфлікт на кухні синьйора Алессандро з синьйорою Вітторією. «Badante» – опікун, вихователь. Знизує плечима, нічого не розуміючи – ніким вона тут не опікується й нікого не виховує. І спробуй знай, чого стара її так охрестила. «Stupida» – дурепа. Ніхто ніколи її так не називав, а італійка назвала через те, що Дарина не знала, як увімкнути пульверизатор. А звідки ж їй це знати?! Вона й не здогадувалася, що розбризкувач зафіксований. Тут стільки всього для неї нового, незнайомого. І всі ці технічні ускладнення у засобах для прибирання ніби навмисне протидіють Дарині, намагаючись довести їй те, що вона вже й сама зрозуміла – її навички з прибирання потребують удосконалення експрес-курсом. Вона у цей світ ніби з іншого виміру цивілізації потрапила, а її ні за що дурепою обізвали. І треба було їй те слово читати? Хвилею накотився жаль до себе, горло заповнила гіркота, очі зволожили сльози.
– Маріє,
Смачного! (
