а вона знову засинала. Молитва їй допомагає. Вона глушить біль, розвіює відчуття покинутості.
Надважкими видалися перші два тижні проживання у сім’ї Тревізо. Дарину раз по раз переслідували думки, що її перебування тут тимчасове. Марилося: одного ранку, не долаючи жодних доріг, прокинеться вдома, у власному ліжку і струхне з себе італійську реальність як важкий для її нервового сприйняття сон. Двома тижнями вимірюється звикання до будь-чого – літнього часу, нового місця проживання, нової роботи, іншого ритму життя в інших реаліях. Два тижні триває період, під час якого людина або одразу ж занурюється в атмосферу нового побутування без тривалої адаптації, або ж відштовхує його всіма фібрами своєї душі.
Якраз потому, коли з поверненням на третій тиждень Дарина припинила чекати самонавіюваного пробудження у Виженці, синьйора Вітторія покликала її з собою на терасу збирати врожай оливок. Іменування врожаєм тридцять п’ять оливок із двох дерев звучало надто гучно. Але синьйора Вітторія так щиро йому раділа, що її радість мимоволі передалася й Дарині. Цікавість українки розпалювало запитання, як стара ті оливки їстиме. Те, що просто зірвані з дерева оливкові плоди до вживання непридатні, перевірила самостійно. Кілька днів тому, порядкуючи на терасі, не втрималася й зірвала з дерева один. Бажання пізнати свіжий смак оливки виявилося надто сильним. Та вона й сама – чорненька, лискуча на сонці, до рота просилася. Проте очікуваного смакового дива не сталося: щойно відкусивши, одразу ж і виплюнула – такою гіркою й неприйнятною виявилася свіжа оливка. Із зібраним оливковим врожаєм необхідно було щось робити. І Дарина робила. Під керівництвом синьйори Тревізо готувала оливки до вживання: спершу заливала водою, аби зійшла гіркота, а потім замінювала її водою з сіллю. Врешті й солену воду злила й, помістивши оливки у пластикові упаковки, просто засипала потрібною кількістю солі.
У сімействі Тревізо в Дарини виробився новий денний режим. Незмінними у ньому залишалися тільки ранки. Вона очікувала, коли прокинеться, вмиється і вдягнеться синьйора Вітторія. Разом з нею заходила на кухню і заварювала для господарів каву. Перестала очікувати привітності від старої, яка вкрай рідко прокидалася у доброму гуморі. Значно частіше під різними приводами чіплялася до українки. Особливо за відсутності вдома синьйора Алессандро. Синьйора Тревізо то, забуваючи про належну її соціальному статусу емоційну стриманість, кричала на Дарину, що при прибиранні «не так» пилососить, то аж збуряковіла, що домашня працівниця не в той час прасує, нервово висмикнула праску з розетки й увімкнула її аж о восьмій вечора. Не знаходила логіки – чому пилососити вдень можна і треба, а прасувати – лише ввечері.
У найближчу зустріч із Галиною в церкві Дарина запитала подругу, чи знає вона, чому синьйора розгнівалася на неї за прасування удень. Галя, яка вже кілька років проживала в Італії, пояснила їй, що італійці, економлячи на оплаті за електроенергію, домашні роботи з її надмірного використання
