Ісу, дай вам Бог доброго здоров’я, пані Маріє! – вітає її Дарина.
– Навіки слава! Най Бог помагає! – усміхаючись, відгукується старенька. Ненадовго спиняється й неспішно прямує далі своєю дорогою.
Дарина наближається до хисткого підвісного місточка над річкою Виженкою. Обережно затягує на нього валізу. Збоку баба Анна вантажить штучні квіти на підвісний візок, що доправляє їх на другий берег. Вона придивляється до Дарини своїм слабким зором. Впізнає.
– Слава Ісу… – вітається. – Бачу, ви там геть італійкою стали! – Прискіпливо озирає її з голови до ніг. – У відпустку приїхали? Надовго?
Дарина привітно киває у відповідь.
– Навіки слава! Як Бог дасть… – Повільно ступає нестійким містком, переходячи на другий бік.
У той же ж час баба Анна відправляє наповнений візок і він, паралельно Дарининим крокам, котиться тросами через річку.
– Добрий день! – голосно вітає Дарину темноокий молодий шатен, внук Анни. Він на тому березі крутить трос, приймаючи візок зі штучними квітами. – З приїздом вас!
– Доброго дня, Михасю! Дякую! – відповідає Дарина.
Неподалік на березі деренчить заведений мотоблок. Від нього неквапно відходить міцний широкоплечий чоловік. Він забирає у Михася ящик зі штучними квітами й гірляндами, який той витягає з візка. Кладе ящик у кузов мотоблока. Повертає голову у бік жінки з валізою. Уважно її роздивляється.
– Дарко… Ото несподіванка! – вигукує здивовано-захоплено. – А я дивлюся, хто б то міг бути? Може, Галя моя приїхала, думаю, чи ти, Дарино? Як вона? Скільки вже часу там, а ніяк додому не вибереться. – Про дружину запитує.
– Дай Боже щастя, Юрку! – відгукується на його звертання Дарина. Зупиняється. – Галя твоя… Працює тяжко… Роботу таку має… залишити не може. Але за тебе не забуває. Вітання тобі велике передає. Та й передачу я для тебе од неї привезла. Зайдеш до нас пізніше.
– Зайду, зайду! – втішено обіцяє Юрко.
Дарина робить крок рухатися далі, як після Юрка і син його запитанням її спиняє.
– Тітко Дарино, а Мирося приїхала? – цікавиться Михась, напружено вдивляючись у Дарину.
– Мирося вчиться, Михасю. На свята приїде…
Іззаду підходить баба Анна і також до розмови долучається.
– А Митро ваш ґаздою ого-го яким великим зробився. Таку будову на все село затіяв. Ніхто такої ніколи не бачив.
Баба Анна наближається до мотоблока. Юрко забирає від Михася і ставить на нього останній ящик з квітами. Підсаджує маму.
– Ага! На твої єври, – розсміявся. – І ми з Михасем там підробляємо. Та що розповідати?! За кілька хвилин сама все на свої очі побачиш…
Михась минає Дарину, і сідає спереду на мотоблок.
– Дарко, може, тебе додому підвезти? Сідай! – Юрко щиро пропонує їй
