від хвилювання.
– Яковичу, а чи не від буханця пішла назва? Бух – буханець, хліб по-нашому. Ге? Правда, схоже?
Діти перезирнулися, тамуючи сміх.
Тарас витяг із кишені записник і щось черконув у ньому олівцем. Ділився своїми роздумами:
– Обов’язково проведу досліджу щодо походження назви Південного Бугу. (Задумався.) Буханець… Буг… Можливо, пращури мали на увазі небесний хліб?
Діти знову перезирнулися. І, як змовилися, перевели шанобливі очі на Еколога.
Остап Якович кахикнув, щоб привернути до себе увагу. Натхненно розповідав:
– Протягом 60 мільйонів років ця земля не занурювалася у морські глибини. Багато вона могла б повідати нам… На Гранітно-Степовому Побужжі, мов у колисці, виховувалася українська нація…
– …і плекалася людська цивілізація, – докинув Тарас, що сховав записник у задню кишеню джинсів.
Заувагу студента діти не зрозуміли – надто була вченою. Петько крутився з розтуленим ротом.
– А звідки з’явилися гранітні береги? Адже кругом рівний степ, – голосно запитав.
Остап Якович пояснив:
– У цьому місці залягає Український кристалічний щит. Річка пробила у щиті шлях, створивши для стоку води глибокий каньйон. Звичайно, річка невпинно трудилась і довбала граніт мільйони років. Нині отримуємо задоволення, коли споглядаємо її працю, милуємося мальовничим гірським краєвидом.
– Остапе Яковичу, краєвид мальовничий, але чому тут ніхто не живе. Так було завжди? – запитала Катя.
Мишко напружив слух. Йому від самого початку кортіло взнати, чи заселяли цю чудову місцину люди. Остап Якович почав здалеку.
– Шматочок землі, що ми споглядаємо, являє собою залишок Дикого Степу. Цікаво, що його ніколи, чуєте, ніколи, не розорювали. Орати, рити землю, селитися й займатися господарством тут заборонено українським законодавством. Тому й не бачимо тут людських будівель і городів.
– О! – підняв Еколог порепаного вказівного пальця.
Остап Якович на тій же піднесеній ноті продовжував:
– Але раніше, у вісімнадцятому столітті, ці місця вподобали козаки. Вони створили Запорозький Гарт, або сторожове укріплення, обнесене високим, міцним частоколом. Археологи проводили тут свої дослідження. Виявили сліди стоянок стародавньої людини часів палеоліту, трипільської та черняхівської культур, мідного, залізного віків, поселень кіммерійців, скіфів та інших кочівників. Прекрасні місця Побужжя за всіх часів вабили людину.
– Сліди стоянок скіфів? – перепитав Мишка.
Петько стрепенувся. Товстеньке личко хлопчика видовжилося, а очі з глузливим блиском косували ліворуч, у бік сестри. Він стиха реготнув і чекав, що Катруся його підтримає. Та дівчинка відшуковувала зором сліди стоянок стародавньої людини, стояки частоколу з козацького укріплення.
Від образливого сміху однокласника Мишко розхвилювався. Його коротке
