на тлі сріблястої хиткої ковили – явище фантастично красиве. На жаль, залишилося цих рослин мало. Вони поодинокі, уже не створюють під час цвітіння яскравих плям.
Дівчинку Тарасова розповідь розчулила. Вона стиха зітхнула. Мишко нишком поглядав на однокласницю. Яка вона вродлива! Довге шовкове волосся, фіалкові очі…
Він прагнув зробити для Катрусі щось приємне. Приміром, знайти кущик гвоздики ланцетної. Хай би вона зраділа.
Люди чіпко трималися за довгі лози. Далебі, спуск у долину стрімкий.
Тільки Мишко все ще на плоскогір’ї. Хлопчик уважно вдивляється у ковиловий степ. Проти сонця степ вигравав сріблястими хвилями і нагадував спину гігантського звіра. Довгу його шерсть, здавалося лагідно, розчісує ледь чутний вітерець. Увагу хлопчика заполонили камінні валуни. Овальні, гладкі, до половини зариті в землю, вони лежали поодинці й купно. Уява малого вже малювала велетенських доісторичних птахів. Мільйони років тому птахи вільно розгулювали цим степом. Їх щось злякало. Вони спіхом бігли, залишивши на рівнині свої яйця. Без батьківського піклування і тепла, яйця не розтріскалися, пташенята не вивелися, а шкаралупа за мільйони років закам’яніла. Нині ці яйця вважають мертвим камінням.
Враз Мишко згадав про батька. Гукнув углиб каньйону:
– Тату, я тут! Не хвилюйся!
Остап призупинився, повернув до сина усміхнене обличчя. Попри негаразди, пов’язані зі забудовою водосховища, він переживав піднесення, мав чудовий настрій. «Хай син побродить степом. Самому можна побачити те, що для гурту закрите», – розважливо думав, сходячи крутизною.
Батько, він же учитель історії середньої загальноосвітньої школи, правильно мислив. Але він не міг передбачити наслідків відсутності сина. Адже прадавня, ніколи не перевернута плугом земля містить виходи в паралельні світи.
Тим часом наш герой обходив білі, виполоскані дощами, валуни. Уважно придивлявся до рослин, довгі стебла яких тяглися з-під каміння. Але жодної рослини з яскраво-червоним цвітом він не побачив.
До його слуху з каньйону долинув єхидний голос Петька:
– Фантазере, не відставай.
– Наздожену, – гукнув у той бік Мишко.
Його дратував товаришок. У майбутньому він бачив себе міліціонером. Атож у всьому наслідував свого батька. Петько не вірив, що Мишкова родина побувала в Скіфії.[3] Не вірив у подарунки, отримані від скіфів. Ці подарунки, а саме: золоту чашу і меч у золотих піхвах, татко здав державі. Натомість татко отримав чималу суму грошей. За них батьки придбали в центрі району ошатний будинок. Нарешті, вони покинули хатину, під яку підбиралася круча, і оселилися в сучасному житлі. Проте слідчий, батько Петька, вважав справу зі скіфськими скарбами підозрілою…
Несподівано увагу Мишка привернув камінь химерної форми. Хлопчик підбіг і від несподіванки закляк. На камені грівся грубезний змій.
Див. першу книгу серії «Царський пояс».
