серед юрмиська людей – у море, до невідворотної загибелі. Смертельно поранена мати, падаючи, сама штовхнула дитину. І ось візок підскакує зі сходинки на сходинку просто в хвилі – образ жертви, страшної і безглуздої. Ця сцена розстрілу мирної юрби в Одесі під час першої російської революції – з фільму Сергія Ейзенштейна «Броненосець “Потьомкін”».
Двадцятисемирічний постановник картини одразу ввійшов до числа корифеїв світового кіно, а фільм збере таку кількість нагород і премій, що досі зберігає титул «фільму номер один усіх часів і народів».
Ми можемо говорити про історію радянського і особливо українського кіно нескінченно довго. Й одразу попереджаємо, що на сторінках нашого роману ще не раз відхилимося, аби розповісти історію або навіть кілька, які матимуть до життя нашого героя непрямий стосунок. Але, як ми вже казали, доля людини – це шматочок долі світу. І не можна розповідати лише про неї, не згадавши хоча б побіжно історію подій, що відбувалися навколо.
А тепер звернемося ще до одного цікавого епізоду з історії молодого, щойно народженого радянського кіно, до ФЕКСу. Наважимося стверджувати, що панорама радянських фільмів початку двадцятого століття була б неповною без молодіжного колективу, якому вдавалося знаходити принципово нові сюжети й образотворчі рішення. Мова йде про Фабрику ексцентричного актора і «фексів», як називали в ті часи керівників майстерні Григорія Козінцева і Леоніда Трауберга.
Ці обдаровані юнаки з України – киянину Козінцеву було шістнадцять, одеситу Траубергу всі дев’ятнадцять – організували театральну майстерню, в якій молодь одночасно із заняттями акторською майстерністю, історією мистецтва та іншими традиційними дисциплінами навчалася акробатики і клоунади під керівництвом відомих петербурзьких циркачів Сержа і Таурека.
Вистава ФЕКСу «Весілля», названа в афіші «електрифікацією Гоголя», викликала скандальну реакцію. Це весела і жартівлива переробка класичної комедії на сучасний лад: Агафія Тихонівна іменувалася «міс Агата», Кочкарьов «роздвоївся», серед дійових осіб фігурували Альберт Ейнштейн і Чарлі Чаплін. Шанувальники класичного театрального мистецтва були шоковані сміливістю й новизною режисерського задуму. Серед глядачів виявився перекладач і знавець античної літератури, літературознавець і театрознавець Адріан Піотровський. У той час він захоплювався кіно, писав сценарії і був завідувачем літературного відділу «Півнзахкіно». Піотровський оцінив творчі можливості режисерського дуету «фексів» і запросив Козінцева і Трауберга до себе на кінофабрику. Разом із керівниками перейшла в кіно також вся театральна майстерня.
Кінодебют Козінцева і Трауберга – ексцентрична комедія «Пригоди Октябрини» – іскрився трюками, фантазією і темпераментом. Сцени знімали з купола Ісаківського собору, зі шпиля Петропавлівської фортеці; пейзажі міста, зняті з верхніх точок, були несподіваними і по-своєму свіжими. За наступні десять
