але, кажуть, зв’язків не втратив. Тому все, що говорив, виглядало перевіреною інформацією, зібраною ментами. Раз так, ситуація справді виглядала в рази критичнішою, ніж усі інші рази, коли їхню групу залучали до акцій.
Тим часом Буряк витягнув із кишені дублянки жмутик червоно-чорних смугастих стрічок.
– Беріть по одній. У них є, у нас теж повинні бути. Поки тут кучкуємося, на базі, – він обвів жестом парк, – стрічки носити. Кругом крутяться журналісти з камерами. Хай бачать, ми тут не просто так, типу отара. Вони нас, до речі, так і показують. Тому, пацани, з ними краще не заводитися взагалі. Хто буде нахабний, лізтиме з мікрофоном просто в морду – валіть сміливо. Скажете – провокація, ніхто нічого вам не зробить. І ще таке, пацани, – черговою, третьою, затяжкою, він добив цигарку до фільтра, сплюнув бичок під ноги. – Про стрічки. Тут бувають нормальні журналісти. Питатимуть, що це у вас за символіка. Скажете – георгіївська, символ перемоги над фашистами. Бандерівці – наймити фашистів. Той, у кого таке, – він простягнув жмутик Сірому, – проти повернення фашизму. Узагалі, ми всі за мир, аби війни не було. Так і кажіть, тільки без самодіяльності. Гуляйте, але поки краще за периметр не йдіть.
З його кишені озвався телефон. Відповівши, десятник матюкнувся, але беззлобно. Швидше – стурбовано, заклопотано. Так лаються завгоспи, коли треба терміново розв’язати якусь марудну поточну проблему. Махнувши вільною рукою, Буряк квапливо відійшов, перегукуючись із співбесідником матюкливими фразами.
– Усе почули? – запитав Сірий. – Розбирайте стрічки.
Шмата взяв останню. Дивлячись на чорні й червоні смуги, добив «п’ятку». Потім, зацікавлено глянувши на пляшку із залишками коли, що докотилася до його ноги, старанно, наче робив найважливішу справу свого життя, наступив на неї.
З горлечка чвиркнув чорний струмінь, бризнувши на кросівок Хряпи.
Той хотів вилаятися – ураз замовк. До них з боку оточення неквапом рухався міліціонер.
Усі завмерли в напрузі. Навіть Шмата, усвідомивши нарешті – щойно курив траву на очах у купи ментів.
– Стоїмо? – запитав, наблизившись, сержант, і в голосі не почулося нічого загрозливого.
– А що? – обережно поцікавився Сірий.
– Нічого. Закурити дайте – що…
У кишенях вони почали порпатися наввипередки.
Котя. Буксир
Він не думав про наслідки, коли заволав на сержанта:
– Документи назад! Зовсім дах поїхав!
Даішник, не зводячи з Коті очей, навпомацки застібнув ґудзика на форменому кітелі. Потім, так само незворушно, застібнув бушлат. Усім своїм виглядом інспектор говорив: спробуй, забери. Котя стояв до нього впритул і, мазнувши поглядом, мимоволі зачепився за мішки під очима. А на самому лиці залишила чіткий відбиток шалена втома. Навіть потіснивши злість та упертість – звичний стан працівників ДАІ, чи, як їх уже давно називали, гайців.
Коті таких ніколи не було жаль.
