нова етика!
Реальних питань не дасться вирішити самою фразою про «національну етику» або «інтерес нації». Співжиття людей і цілих народів мусить отже регулюватися якимись іншими засадами, які й звемо «етикою»… Правда, деякі етичні кодекси «мали на думці лише громадян свого племені, а відносно інших, «варварів»… радили примінювати засади «національного» чи конфесійного егоїзму. Але нема ніякого сумніву, що нині це вже пройдений шлях, до якого нема повороту і що навіть у сферу міжнаціональних відносин… вкочуються нові етичні норми, загальнолюдські».
Конкретно? Конкретно, наприклад, не дозволено ніяким способом супроти Лєніних і Постишевих послуговуватися якоюсь окремою «національною етикою», або – ще гірше – «національним егоїзмом», «егоїзмом» 40-мільйонового визискуваного народу, неначе супроти якихось «варварів»! Це було б негуманно і не по-людськи. Треба знайти спільні з ними етичні засади і на їх підставі вже з ними порозумітися.
Хто ж несе ті «нові етичні норми»? Їх носієм є в першій мірі соціалізм… Очевидно, він «ще кволий, в устах членів пануючих націй він часто-густо обтяжений ще імперіалістичними навичками попередніх поколінь», але це нічого, він вже «викристалізовує свою ідеологію щораз більше і є на добрій дорозі до того, щоб вибороти авторитет засадам загальнолюдської етики в практичнім житті». Отже, не спішімся, поможім Сталінові, Блюмові, Адлерові викристалізувати в собі «засади загальнолюдської етики», повчім їх, переконаймо їх, але – на Бога – не засвоюймо і собі ту «етику людоїдів», яка лише компрометує нас перед «культурним світом»!..
Це може видатися пересадою? Але так не є. Цей мотив повторюється стало в «новітнім» українстві – від Драгоманова через С. Єфремова і українську пресу часів між першою (1905) і другою (1917) революціями в цараті, через «Украинскую жизнь», аж до останніх писань на еміграції Винниченка, Шаповала, а в краю отих радикалів, з яких наймаркантнішого я оце цитував… Це люди, яким не поможе ніщо; це люди, яких мозок наскрізь пережертий пранцями «людяності» і «гуманності»; це люди, яких «наука» своїм труп’ячим сопухом затруювала наше духове життя в минулім віці, затруює його ще й нині, яка в’ялить в нашім оточенні все пишне, здорове, гарне, що стріляє високо в небо.
Все в них просто – в людей цієї заячої психології. Все залежить від того, щоб зробити людей «делікатнішими, добрішими, справедливішими, примусити їх думати не тільки про себе самих». Про це дбає чудесна фея-чарівниця – наука. Вона ж «доводить до поступу у відносинах поміж народами та в порядках громадських і державних». Коли є на світі насильники, Аттили, Тамерлани, Сталіни, Петри і Катерини – це нічого, це минеться, бо «науковий поступ… переміняє на ліпше і духову природу людську» і підносить людей «понад старе життя, близьке до звірячого». Лише без «національного егоїзму», бо сполохаєте непотрібно чулі серця новітніх Петрів і Катерин, які під впливом науки і соціалізму вже «на добрій дорозі» признати над собою авторитет
