там будемо коли-небудь, – хитнув я головою.
– Влодзю, я вам вірю, ви не є божевільний. Я давно за вами стежу! Вирятуйте мене звідси, і я віддячу. Я маю дивовижні властивості: можу лікувати людей, ба навіть воскресати із мертвих.
Напевно, я подивився на нього трохи дикувато. Тоді він встав, роззирнувся і сказав:
– Зараз я вам доведу. Злапайте мені щось… Щось живе – муху, метелика…
– Де я вам тут буду бігав по парку і лапав мух! Це вам не палата.
Я ліниво покрутив головою і побачив метелика, який сонно стирчав на стеблі квітки. Я впіймав його і приніс тому диваку.
– Обірвіть йому крила.
Колись у дитинстві я бавився цим залюбки, але зараз це справило для мене мало приємності. Проте я слухняно позбавив бідолашного метелика крил і поклав на лавку.
– Тепер розчавіть йому голову.
– Та ви що гадаєте собі? Що я садист?
– Добре, тоді це зроблю я.
І він узяв камінчик, роздушив метеликові голівку й почекав, доки той не перестане вовтузитися.
– Тепер ви бачите, що він мертвий, правда? Бачите?
– Ну, бачу.
Він втупився в метелика своїм поглядом і завмер непорушно, затамувавши подих.
Я зустрічав тут різних вар’ятів. Одні пророчили майбутнє, інші бачили крізь стіни, ще інші могли впливати на міжнародну розрядку силою своєї думки. Мене вже нічим не здивуєш. Я спокійно дивився на метелика.
Але поволі цей спокій зник. На моїх очах розчавлена голівка метелика поворушила вусиками, а за мить уже він і лапками дриґав. Та найдивніше було попереду: на спині в метелика почали відростати крила, а голівка поволі набрала нормального вигляду. Ще секунда, і комаха злетіла в повітря.
Що б ви помислили на моєму місці? Я вирішив, що коли вже конче хтось із нас двох має бути божевільним, чому не я? Хіба здоровій людині може подібне привидітися?
– Тепер ви не вірите своїм очам, правда?
– Може, ви фокусник?
– Називайте це як завгодно. Я хочу вирватися звідси.
Я подумав, що в майбутньому можна було б на цьому ділі незле заробити, і погодився йому допомогти.
У день виборів Кульпарків майорів прапорами і цвів гірляндами.
Пан Штунда, який мав зображати пам’ятник славного депутата Цвібака, вже стояв на постаменті, загорнутий в простирадло, мов Юлій Цезар. Для урочистого відкриття його покрили полотном, звідки стирчала тільки його рука з історією хвороби в жмені. На помості зайняв свою позицію жіночий хор у грецьких туніках. По краях його стало двоє вар’ятів з барабанами і двоє з піонерськими горнами.
Коли брама Кульпаркова відчинилася, і в’їхало кілька автомобілів, гучно забили барабани і зарипіли горни. Ледве їх вдалося спинити. З машин вигулькнула вся міська влада і ще купа якихось представників. Мурашки побігли по спині лікарям, й медики почали поправляти на собі халати.
Висока делегація наблизилася до помосту, і хор почав співати гімн. Як на біду, Ганулька
